Програмiст. Науково-фантастична повість

Ця бiблiотека вражала своею рiзноманiтнiстю. Тут були книги вiд вузькоспецiалiзованих по хiмii, фiзицi, математицi, астрономii, до фiлософських, що висвiтлювали проблеми життя й розуму. Поруч поступово виростали численнi ряди електронноi iнформацii, компактно розмiщеноi на тоненьких блискучих дисках. Проте минуле й сучасне чудово спiвiснували.

Олег поклав книгу на мiсце, наблизився до комп’ютера й пiдключився до iнтернету. Пройшовся сайтами, проглядаючи необхiднi для роботи матерiали.

Години танули непомiтно. Нарештi Олег вiдкинувся на спинку стiльця й заплющив очi, аби трiшки вiдпочити. Було легко i приемно.

– Один мiсяць, – вимовив вiн уголос. – Я повинен встигнути. Головне – не спинятися.

Вiн розправив плечi й знову нахилився над клавiатурою, майже механiчно надрукувавши адресу наступного сайту. Клавiша «Enter» прогнулася пiд натиском його пальця й Олег глянув на монiтор.

– Що це? – здивовано мовив вiн.

Екран був темний, як нiч.

– Тiльки вiрусу не вистачало, – сердито сказав вiн. Швидко увiмкнув антивiрусну програму, з нетерпiнням чекаючи результату, але його не було. – Щось новеньке. Мабуть, працюе гарний хакер. – Без вагань Олег почав застосовувати програму за програмою. Пальцi бiгали по клавiатурi, майстерно вибиваючи необхiднi комбiнацii, але нiчого не вiдбувалося.

Несподiвано екран став жовто-гарячим, неначе хтось навмисне бризнув на нього мiльйонами сонячних променiв.

Вiд цього свiтла не було боляче очам, навпаки – стало легко, наче пiсля довгого приемного вiдпочинку. Далi по центру з’явилася темно-синя крапка, замиготiла, як маяк, що вказуе шлях кораблям i зникла. А потiм Олег побачив кiлька рядкiв невiдомого тексту. То була якась незрозумiла для нього мова. Скорiше, навiть – це був синтез рiзних мов.

«Англiйська, арабська, нiмецька, японська…» – крутилося в головi. Вiн миттево i дуже уважно проглянув написане, але змiг перекласти лише деякi слова та вони абсолютно не в’язалися мiж собою.

– Загадка з багатьма невiдомими? – стиха промовив Олег. – Гадаете, я не знайду розв’язок? Побачимо. – Програма нарештi запрацювала. – Повiльнiше, нiж звичайно, але це не привiд для хвилювання. – Пальцi забiгали по клавiатурi з неймовiрною легкiстю. Вiн став схожий на Моцарта, який цiеi митi творив чудову музику.

Рядки змiнювалися.