Програмiст. Науково-фантастична повість

Інодi лiтери нагадували чудернацьких маленьких тваринок, що потрапили сюди невiдомо звiдки й намагалися сховатись, потiм ставали надто великими, далi витягувалися й тодi абсолютно нiчого не можливо було прочитати. Нарештi гармонiя була досягнута. Букви стояли струнко, як солдатики i вже украiнською Олег прочитав :

– Бравiсiмо! Ти розкодував за одну годину 30 хвилин i 48 секунд, написавши за цей час спецiалiзовану програму, яка е единим можливим розв’язком цiеi задачi.

– Хлопцi, а не пiшли б ви в iнтернет, або куди подалi! – розлютився Олег.

 – Менi треба працювати. Сеанс демонстрацii власного iнтелекту з обох сторiн закiнчено. Я вiдключаюся. Бай-бай.

Одразу пiдвiв курсор до опцii вiдключення вiд iнтернету й клацнув мишкою. Комп’ютер вiдмовлявся його слухати, а на екранi з’явився ще один напис :

– Ми не хлопцi, i ми вже в iнтернетi. Це не демонстрацiя. Це була перевiрка того, на що здатний ти.

Олег швидко схилився до модему й виключив його, сердито промовивши :

– Ненормальнi хакери-шмакери не дають працювати.

З острахом глянув на екран й побачив, що текст знову змiнився :

– Не метушися! Поки ми не захочемо, сеанс не закiнчиться!

Розлючений до несамовитостi, вiн витягнув з комп’ютера кабель й виключив монiтор. Тiеi ж митi екран погас, а комп’ютер затих. Нарештi Олег змiг полегшено зiтхнути. Вiн обтер кiлька крапель поту, що завмерли у нього на чолi й неначе пiсля довгого спарингу, тяжко пiдвiвся. Раптом вiн почув шарудiння жорсткого диску i екран бризнув йому в обличчя вже знайомим жовто-гарячим свiтлом.

Один за одним швидко виникали рядки :

– Слухай, программер, з тобою нiхто не жартуе. Нам просто потрiбно поговорити. Тобi не здаеться дивним, що при вiдключених модемi, комп’ютерi, монiторi все працюе? Твоiми курячими мiзками потрiбно нарештi зрозумiти, ХТО до тебе звертаеться. І порада: бiльше нiколи не роби те, що тобi не дано, iнакше тобi нiчого не дасться, i твоему виду також. Наступна зустрiч вiдбудеться 20 травня о 16 годинi 30 хвилин 45 секунд.

Комп’ютер можна не включати, щоб ми знову не гралися у хакера. Наш дiалог ми збережемо на диску D у папку «Порада людству». Чекай i бiйся!

Олег не встиг щось вiдповiсти, як рядки щезли. Якийсь час вiн сидiв нерухомо.

«Отже, до наступноi зустрiчi сiм днiв? Рано ми зустрiлися, – подумав вiн, прийшовши до тями. – Мiсяця у мене вже немае.»

Провiв долонею по клавiатурi й натиснув кiлька клавiш. Екран був темним i комп’ютер не працював.