Вiрус. Науково-фантастична повість

Сiвши на запрошення вождя неподалiк вiд нього на яскраве листя, що заздалегiдь розстелили на землi, вони з нетерпiнням чекали, що вiдбуватиметься далi. За мить восьмеро молодих жiнок та чоловiкiв почали танцювати, у такт рухам наспiвуючи якусь запальну мелодiю. Похитуючись i пiдстрибуючи, вони щось вигукували, щосили вдаряючи босими ногами по зеленiй травi. Розпаливши вогнище i дочекавшись поки язики полум'я почали пiднiматися високо в небо, на шию кожному з чужинцiв жiнки надiли вiнок, сплетений з пахучих рiзнобарвних квiтiв, а синьою фарбою нанесли на щоки дивнi знаки.

– Здаеться, урочиста частина закiнчена, – усмiхнувшись звернувся до Патрiса Макс i оглядаючи нове товариство, поцiкавився. – Нас бiльше не будуть нiчим обмальовувати?

Цiеi митi вождь племенi знову встав i пiднявши вгору палицю та не зводячи погляду з гостей, почав говорити, розтягуючи кожне слово. Нарештi вiн замовчав, притуливши палицю до грудей. За мить повiльно нахилив голову у легкому поклонi i обернувшись, пiшов до своеi хижi.

– Вождь дякуе нам за вiзит i каже, що тепер ми можемо залишатися у них скiльки захочемо, а вiн бажае вiдпочити i побути насамотi, – пояснив гiд.

– Чудова пропозицiя, – оживився Дмитро. – Патрiсе, ти тут за свого, познайом нас з лекiйцями, нехай розкажуть про свое життя-буття.

– Дiйсно, коли ми ще побуваемо тут, – додав Степан.

– Ідемо, – коротко сказав Патрiс i пiшов попереду них.

Решта дня промайнула непомiтно, наче чудовий кольоровий дитячий сон, де е мiсце диву i реальностi i де складно визначитися, вiрити в те що було чи нi.

Коли сонце зникло за верхiвками дерев, а зiрки почали утворювати дивовижнi узори на синьому полотнi неба, мандрiвникам запропонували розмiститися у невеличкiй хижi, схожiй на iншi. Перебуваючи у полонi незабутнiх вражень, досить швидко всi заснули…

Друзi встали iз першим промiнням ранкового сонця. Незважаючи на довгу дорогу i втому вiдсипатися не хотiлося. Солодко потягаючись, вони виходили один за одним на вулицю на зустрiч новому дню.

– Дивiться, ось i Патрiс, – сказав Дмитро, помiтивши гiда.

– Ідiть за мною, – схвильовано мовив той, як тiльки опинився поруч.

– Куди? – здивувався Степан.

– Побачите.

Незабаром всi стояли перед куренем вождя. Крiзь солом'янi дверi тоненькими змiйками з'являлися стрiчки диму i коливаючись спускалися донизу.

– Нам туди? – запитав Макс здивовано.

Патрiс мовчки махнув рукою, запрошуючи заходити.