Дума про Хведьків Рубіж

Хтозна-поки вона б ще мучилась, аби хтось iз добрих людей не порадив пробити у стелi дiрку. Як тiльки це зробили – усе закiнчилось. Поховали, пом’янули, розiйшлись…

Івану вона сниться. Часом приходить вночi у виглядi невагомоi тiнi або стукае вечором у шибку, наче й не вмерла. Вiн не спить ночами. Вiрнiше, не спав. До цього випадку. Увечерi так само сидiв коло вiкна. Раптом стук у дверi. Думав, вона.

– Хто?

– Це я, впусти.

– Кохана?.. Добре. Там вiдчинено.

– Впусти мене…

– Та там вiдчинено. Чого ти не йдеш?

– Я не можу… Я не зайду.

Ти маеш сказати «заходь» або щось не кшталт. Тобто запросити мене.

– Ну, заходь, Мирославо.

Дверi самi вiдчинились. Дiвчина зайшла – як завжди, гарна, i як завжди, в чорному.

– Ти так пiзно не спиш? – глянула на свiчку.

– Знаеш, у мене така справа…

– Знаю… – Мирослава пiдняла руку йому до чола. – Вона до тебе бiльш не прийде. Тепер спи спокiйно.

Мати бiльше не приходила.

Кiнець першого мотиву

Та що ви…?! – вода як вода!

Принесли од колодязя-журавля пластикову (з-пiд лимонаду) пляшку води, майже повну.

Тепер не така iм – плюються, мене перервали…

Ну продовжую, добре, продовжую. Тiльки не бушуйте, будь ласка. Знаете, як важко зосередитись?

Угу.

А треба ще ж про святу iнквiзицiю повiсти, про упирiв та про зажерливiсть козацькоi старшини того часу.

Як це до чого iнквiзицiя?

Ха!

Інквiзицiя – вона завжди до чогось, а тим бiльше до всякого сатанинського отродiя.

Ну ото вже будете слухати – будете й знати.

Отак от.

Мотив другий

Про кохання, святу iнквiзицiю та про те, як, власне, «виходив Христос»

В 1659 роцi для арешту І.Виговського на Украiну було послано приблизно 200 000 воiнiв на чолi з О.Трубецьким, Г.Ромодановським, С.Пожарським С.Львовим, Ф.Куратiним, П.Скуратовим та iншими.

Лише на захоплення Конотопа було кинуто 40 000 воiнiв.

70-денна облога фортецi почалася 21 квiтня.

    І.А.Лисий, краезнавець

І

У Путивлi е один жiночий монастир, а посерединi двору там церква.

Висока така церква, колись рокiв шiсть-сiм тому я був там на екскурсii. Тодi ми, дiтвора, втекли вiд вихователiв i полiзли аж на саму дзвiницю.

Звiдти було видно увесь Путивль i околицi. Здавалося, що видно весь свiт. Путивль – красиве мiсто. Може, менi так здалося, бо я там був усього лише раз у життi. У пiдвалi того монастиря жила Мирослава Топеш. Було iй тодi бiльше нiж три сотнi лiт, i вона, здавалося, не хотiла бiльше жити нi дня.