Гніздо

Будемо шукати рiдкiсну iстоту. Рiдкiсного тутешнього ксеноморфа. Пiдемо до печер з важкими транспортними роботами i малим екскаватором на платформi «павука» шостоi серii. Бiля печер, там, де розлами пересiкають стару кальдеру[3 - Кальдера – заглиблення на вершинi вулкана, здебiльшого круглоi або овальноi форми з крутими схилами.] вулкана Ронго, до нас приеднаються науковцi з орбiтальноi станцii.

– Не вийде.

– Чому?

– Завтра сюди прийде хмарний фронт. Все плато буде в густому туманi. Тиждень, а може, й десять дiб.

Тi проходи в горах, якими ми йтимемо до кальдери, також будуть в туманi. Нiчого не бачитимемо. В дихальних фiльтрах буде багато вологи. У туманi погано розпилюються репеленти, якими вiдлякують звiрiв. Зовсiм не хочуть розпилюватися. Нам буде важко вiдбиватись вiд хижакiв. Люди загинуть. Треба чекати.

– Наскiльки я знаю, в горах не так багато хижакiв, як у болотах i джунглях. А моi хлопцi, Протоне, давали собi раду i в джунглях. Там також бували густi тумани. Мiй загiн за два тижнi не втратив жодного бiйця.

Всi вченi, яких ми охороняли, залишилися живими i неушкодженими… – вiн запнувся, раптом згадавши передостаннiй день, проведений ним у лiсовiй зонi Сельви. – Майже неушкодженими.

– Радий за вас. Я ходив джунглями. Тут справдi менше хижакiв, але вони бiльшi, впертiшi й сильнiшi за болотяних змiй i ящерiв. Швидко нападають, швидко вiдступають. Потiм нападають ще й ще. Дуже-дуже впертi.

– Ми маемо бойових роботiв охорони. Найсучаснiших.

– Це мало допомагае.

– Роботи бачать в туманi, як ми у прозорому повiтрi.

– Хижаки також.

– В роботiв швидша реакцiя. І потужнiша зброя.

– Лачари хитрiшi за роботiв.

– Лачари – це такi хижi комахи?

– А хочете на них подивитися? – з-за перегородки вистромилась голова чорношкiроi дiвчини з кумедною зачiскою. Їi дрiбнi косички були складенi у конструкцiю, яка нагадала офiцеровi решiтку на вентиляцiйному отворi. На комiрi ii комбiнезона виблискував жовтою емаллю значок аврелiанськоi науковоi корпорацii.

– А можна? – вiн вiдразу проникся симпатiею до молодоi вченоi.

– Ходiть сюди, – запросила дiвчина, розсуваючи панелi, що вiдмежовували закуток лабораторного вiдсiку.

Со Лай зайшов за перегородку. Там, у вузькiй кабiнцi, стояв столик з приладами, а стiну перед ним займала чорна панель, яку прем’ер-лейтенант прийняв за оглядовий екран.

– Я Занга, ксенобiолог, – вiдрекомендувалась дiвчина. – А вас, як я чула, звати Со Лай.

– Пiдслуховувати недобре, Занго.