Гойдалка

На тiй частинi зображення, де тiнь надвечiр’я наповзала на захiдну пiвкулю, щойно спалахнули блiдо-зеленi позначки та лiтери iмператорського наказу.

Одночасно на внутрiшнiй комунiкатор Зорана надiйшла його звукова форма. Слова наказу входили до свiдомостi командора з карбованою чiткiстю, наче вiдстрибуючи вiд дзвiнкоi металевоi пластини.

У Ставцi згадали про лiнкор.

Змiст наказу зовсiм не збiгався з очiкуваннями та розрахунками першого офiцера «Айн-Софу». Попереднi розпорядження Адмiралтейства майже впевнили командора у тому, що лiнкору накажуть пiдтримати Одинадцятий флот у його вiйнi з гиргами.

Зорановi до тупого болю у попереку набридли розгладженi часом древнi планети, руiни та iхнi порохнявi таемницi. Вiн вiдчував себе розкопувачем могил, вiдчував присутнiсть нелюдських проклять, що не втратили сили за мiльйони рокiв. Ця моторошно-невловима присутнiсть геть виснажила командора. Вiн народився воiном, а не жерцем.

Вiдповiдно, вiн готував передислокацiю корабля до системи Ахернара. Й навiть вже затвердив рейсову схему, як i личило передбачливому та свiдомому свого призначення офiцеровi. Схема дозволяла зекономити третину пального та на безпечнiй вiдстанi обiйти темну область, де зачаiлася малоактивна чорна дiра.

Командор пишався цiею схемою.

«Предвiчний Велудумане, ти це бачиш! Знов треба все переробляти», – помахом руки Зоран знiс з консолi усi зображення. Лiтери згасли на двi секунди пiзнiше за глобус Фаренго.

Настав час помiркувати.

Імператор рiзко змiнив своi плани щодо лiнкора. Командиру «Айн-Софу» пропонувалось залишити систему Талiс й прямувати до зiрки, вiдомоi людству пiд багатьма назвами. Астрономи давнини знали ii пiд невиразним каталожним iндексом HD 140283, лiтератори доби Сiоранiв дали iй поетичнi iмена Ранковоi Мандрiвницi, Пратари, Матерi Зiрок, Оранжевоi Кулi. Люди п’ятого столiття Ери Вiдновлення залишили для вжитку найменш пафосне. Тому у стартовому наказi Ставки новий пункт призначення «Айн-Софу» було названо Пратарою.

Земляни вiддавна знали, що зiрку сьомоi зоряноi величини HD 140283 вiддiляють вiд Сонця сто дев’яносто свiтлових рокiв, що оранжеве свiтило мчить перпендикулярно площинi обертання Галактики зi швидкiстю пiвтора мiльйона кiлометрiв на годину. А також знали те, що це гiпершвидке свiтило е найстарiшою зiркою в межах досяжностi земних зорельотiв.

Вченi iмперськоi епохи додали до цього новi знання.