FакіR

З ними змагатися – марна рiч. Ще жодного разу не програли.

Пенелопа залилася щирим смiхом.

– А ви жартiвник, – мовила заспокоiвшись. – Не хвилюйтесь. Мое бажання нi до яких там надприродних сил не мае жодного стосунку. Воно звичайнiсiньке, як он тi придорожнi дерева. Хоча… – Вона на мить замислилась, тручи пальцями обидвi скронi. – Для декого воно видалось саме надприродним.

– Розумiю, – закивав Тонi, не вiдриваючи погляд вiд дороги.

– Але ви… – Пенелопа знову подивилась на Тонi, – ви, Едварде, зовсiм iнший.

Вiд вас вiе надiйнiстю й силою. Нi. Силою й надiйнiстю. Я це зразу вiдчула. Дивно… Я всього кiлька хвилин у вашiй машинi, але почуваюся, наче з давнiм приятелем. Утiм, може, я надто романтизую. І перше враження не завжди правильне… Я, взагалi, – дамочка романтична, знаете. Люблю пригоди, авантюри рiзнi, розiграшi. Не мислю без цього життя… Хоча… – вона загасила сигарету, – навiщо я все це розповiдаю? – Потiм, трохи помовчавши, додала: – Дивно, такого зi мною ще не було, щоб вiдкривалася абсолютно незнайомiй людинi. А може, ви – чаклун. Чи ще хтось iз тiеi братii?

Тонi це розвеселило, i вiн зайшовся щирим смiхом.

– А ви, Пенелопо, цiкава людина, – мовив, пересмiявшись, – з вами весело й легко… То яке ж ваше бажання, бо ми про нього почали вже забувати?

– Справдi, – погодилась дiвчина й вiдчула, що цей мiцний вродливий молодик звик дiяти рiшуче й нi перед чим не пасувати. – Розумiете… Тiльки не смiйтесь. Будь ласка. Коли я iхала з Караянiсом, менi раптом спало на думку влаштувати невелику забавку.

Погратися наввипередки з полiцiею. Уявляете, усе – наче в крутому бойовику: хвацька гонитва, що забивае подих, виття сирен, небезпечнi вiражi, божевiльне вищання гальм… Це прекрасно… І… – сексуально…

Обличчя дiвчини оточив ледве вловний нiмб замрiяностi. Тонi не хотiв його сполохати жодним звуком. Чи рухом. Тому очiкував i мовчав, дiлячи увагу мiж привабливою супутницею i дорогою.

– Ну то що, – звела очi Пенелопа, – я вам не здаюся божевiльною?

Тонi лише посмiхнувся кутиками вуст i мовив:

– Навiть не сумнiвайтесь, люба мiс Пенелопо.

Навпаки. Менi навiть подобаеться. Скажу бiльше: я – не менший авантюрист. Плоть вiд плотi. Тому все чудово розумiю.

Сказане (а особливо – останне) мiстером Хейвеном (чи, точнiше, Дайармiдом) – чистiсiнька правда. Вiн i справдi такий. Авантюрист до найменшоi клiтини могутнього молодого ества.

Почуте дiвчинi сподобалося. Ще б пак! Цей мiстер Дайармiд справдi цiкавий i привабливий екземпляр.