FакіR

Уявiть: автор – англiець, детектив – украiнець, мiсце дii – острiв посеред Егейського моря… Пiдступний злочинець, убивство, пiдозра, захопливi версii, гострi моменти, непередбачуванi перипетii, розслiдування заходить у глухий кут i раптом – детектив чiтко розкладае потасовану колоду фактiв масть до мастi… Та в кого не перехопить дух вiд усього цього? Ну як?

– Жартуйте-жартуйте, – усмiхнувся Богдан. – Але в жартi жарту небагато.

– Вам не до душi пропозицiя? – здивувався Тейлор.

– Чому ж? До душi, – стенув плечима Лисиця.

 – Навiть до тiла.

– Отож… – закивав поет. – Щоправда, у нашому випадку – все жарт.

– Це точно… Але я знову про екзотику. Хочете парi?

– На яких умовах? – загорiвся Тейлор.

– Отже, ви не проти, – зрадiв Богдан. – Чудово. – Вiн прихилився до поета й далi повiв майже пошепки: – Берусь стверджувати, що власники пансiонату або iндiанцi, або полюбляють романи про них. Не хочу називати цей здогад «версiею», щоб знову не насмiшити.

– Ваша ставка? – Тейлор економив слова.

– Стривайте, – розпалювався Богдан.

 – Зробiмо як джентльмени: я називаю вашу ставку, а ви – мою. Згода?

– Гаразд, – без вагань погодився поет.

– Грандiозно, – зацвiв азартом Лисиця. – Але дозвольте маленьку передмову. Рiч у тiм, що я з дитинства люблю морозиво. Скажу бiльше: та любов уже переросла в приемну патологiю. Особливо ж – iз горiхами та шоколадом. Тож ваша ставка – тринадцять порцiй морозива.

– Добре. – Поет знову не вагався. – Тiльки чому саме тринадцять?

– Знаете, – задумливо почав Богдан, – не хочу здатись неоригiнальним, але це мое найщасливiше число.

Дивiться: народився тринадцятого. Шкода, що мiсяцiв у роцi лише дванадцять, а то б тринадцятий обов’язково став би моiм. А так – вiн лише дванадцятий. Номер мого будинку – тринадцятий, автобусом добираюсь до метро – тринадцятим, номер школи, де я навчався, – теж тринадцятий. Унiверситетська група на першому курсi – вiдповiдно… Треба ще й одружуватися було тринадцятого. Власне, я так i планував, але Регiна: «чортова дюжина»… «нещасливе число»…

Останнi слова вiйнули сумом.

Засочилася кров зi свiжоi рани. Знову…

Тейлор наче й не помiтив цього перепаду й весело сказав:

– Тодi ваша ставка – двi пляшки шампанського. На вибiр.

– Згода. Отже – парi?

– Парi.

Ударивши по руках, узяли валiзи й рушили доганяти, бо решта вже пiдходила пiд самiсiнький пансiонат.

Вiд пiрса вгору, до пансiонату, вели зручнi сходи з перилами. Лiворуч розкинувся пляж. Праворуч – бухта.