FакіR

Зручно i – благодать. Усе це стае твоiм. Хай i не надовго. Та все одно твоiм. Щоб ти забув про роботу, турботи, проблеми. А згадав про себе. Що ти – людина. І насолоди цього свiту теж для тебе. Бери iх. Пiдставляй усi руки. Аби тiльки донiс. І зробив з ними все, що захотiв. Бо ти на цей час стаеш володарем себе.

Авгi – не такий i великий. Хоча й не маленький. На просторiй рiвнинi височiе триповерхова будiвля «Прерii», оточена буйною рослиннiстю та сiтчастим парканом. На весь цей окультурений «острiв в островi» спокiйно поглядали монументально-незворушнi гори.

З першого ж погляду на цю величну картину розумiеш, що архiтектор спланував усе майстерно. Вдало «поеднав особливостi рельефу з естетикою свого витвору». Та придивись уважнiше – i виникае крамольна думка: iнакше, навiть при надзвичайному бажаннi, зробити просто неможливо.

Лисиця й Тейлор приедналися до решти, що дисциплiнованим гуртом скупчилася бiля клумби з трьома пальмами, за якою – склянi дверi входу. Очiкували портье. Так зазначено у вимогах.

Та й на повiтрi це робити приемнiше. І кориснiше. Для здоров’я.

Коли пiднiмалися сходами, Богдан автоматично порахував кiлькiсть прибулих – дев’ятнадцять. Не багато ж. Та це й добре. Менше галасу. І розвiятись, забутись, загубитись на цьому далекому самотньому островi буде неважко.

Зi скляних дверей з’явився елегантний, класично зодягнений чоловiк.

– Дуже прошу мене вибачити, ледi та джентльмени, – почав, наче хвилюючись, вiн, – я гадав, що ви прибудете дещо пiзнiше, i тому виникла невелика затримка.

Ще раз – пробачте. Вважаю, цей невеличкий iнцидент пройде для вас непомiченим i стане найбiльшою прикрiстю за час вiдпочинку.

Дехто посмiхнувся, наче погоджуючись, що все буде саме так. Обличчя iнших залишились недоторкано-нейтральними. Їх власники, найiмовiрнiше, усе пропустили повз вуха i мали на думцi лише одне – якомога швидше переступити порiг апартаментiв, якi стануть на кiлька тижнiв iхньою тимчасовою власнiстю.

– А зараз, – вiв далi розпорядник, – прошу до пансiонату.

У холi ви одержите ключi вiд ваших номерiв.

«Такi повиннi подобатись жiнкам», – подумки резюмував Богдан, дивлячись услiд елегантному портье, а вголос мовив:

– Мiстере Тейлор, не бажаете ще одного парi?

Поет ледь помiтно пiдморгнув:

– З вами дрiмати нiколи… Нi, таки шикарно, що Творцевi спало на думку перехрестити нашi шляхи. Вiдчуваю, що проведений з вами час стане цiкавим. І згадуватиму його часто. З приемнiстю.