FакіR

– Ну, то як вам моя пропозицiя?

– Навiть не знаю, – продовжували звучати в голосi поета грайливi нотки. – А якщо обидва рази ви будете на конi? Так i збанкрутувати недовго. На морозивi. Хто знае, чи не заманеться вам i далi знову й знову битися зi мною об заклад, бачачи, що Фортуна пiдморгуе тiльки вам? А, може, ви навiть знаетесь iз надприродними силами?

– У такому разi я б грав у карти й на рулетцi, – посмiхнувся Лисиця. – Не хвилюйтесь, друже. До банкрутства я вас доводити не збираюсь. Тому цього разу вашою ставкою буде «Ревю заплаканих небес».

Поет змiнився на обличчi.

– Звiдки ви знаете?

– Нiчого надприродного, – заспокоiв Лисиця, – просто, коли ми збирались, ви дiставали з валiзи капелюха. І я мимохiть поглянув на вашi речi.

– Фух, – зiтхнув з полегшенням поет, – а я вже подумав…

– Ну, то як щодо парi, – тупцював на своему Богдан.

– Тiльки з вами, друже, i – востанне.

– Берусь стверджувати, що дверi мого номера iз цифрою «тринадцять».

– А це ми зараз i перевiримо, – потер долонi поет.

Тим часом вiдпочивальники зникли за прозорими дверима. І лише двi самотнi постатi й далi стояли бiля валiз, розмовляючи. Збоку здавалося, що в iхньому життi все склалося саме так, як бажалося, i що життя перетворилося на суцiльний празький торт. І все у ньому залежало вiд них. Але ось i вони рушили.

Раптом – цвьох!

Дивний рiзкий звук, схожий на удар батога, пронизав i повiтря, i спокiйну розмiрену тишу. Богдан вiдчув, що валiзу начебто хитнуло в його бiк. Коли ж зупинився i глянув на багаж, здивувався так, немовби угледiв щось мiстично-жахливе.

І дивуватись-таки було чого. У валiзi стирчала… стрiла. Перехiдний вид метальноi зброi вiд каменюки до кулi. Стрiла, якою однаково майстерно володiли, щоб заподiювати смерть, i древнi Богдановi пращури, i кочовi племена степовикiв, i героi iсторiй про iндiанцiв.

– Чудасi-i-iя, – протяг розгублений Богдан, ковтаючи.

– Нiчого ж собi! Епiзод з вестерна, – додав не менш наполоханий Тейлор, i обидва, наче пiсля команди, звели голови у той бiк, звiдки, ймовiрно, ту стрiлу й випущено.

Але кущi зберiгали спокiй. І мовчання.

Лисиця витяг стрiлу. На щастя наконечник залiз не надто глибоко – десь ледве бiльше половини. Богдан зрозумiв, чому сталося саме так: стрiла влучила якраз туди, де лежав пiстолет. Хоч у такий спосiб жорстокий носiй смертi зробив добру справу. Зараховано!

Оглянув стрiлу. Якiсна. «Продукт виробництва». Через усю довжину написано: «Привiт вiд Ункаса».