Дворушники, або Євангеліє від Вовкулаки

Гаразд?

– Угу, – спробувала всмiхнутися дiвчина. І це втiшило ii розгубленого спiврозмовника.

Дарину посадив спереду. Прилаштував у багажнику важезний пакет. За лiченi секунди Mitsubishi «АSX» уже вибиралася на проспект Палладiна.

– Я так розумiю, ви з Олею навчалися разом? – почав розмову, спритно вливаючись у щiльний потiк рiзношерстого транспорту, що невпинно поспiшае Кiльцевою.

– Так. І не тiльки в академii. Ми дружили ще в школi. Обидвi ж iз Калинiвки. Танцями займалися також разом. Був там, та вiн i зараз е, такий клуб сучасного танцю «Фея»… Танцювали.

Мрiяли пiдкорити столичну сцену. Разом приiхали до Киева. Вступили. Вiдучилися. Оля талановитою була. Дуже сильною. Їi потiм до «Рудих Фурiй» узяли. А мене нi…

Дарина замовкла. Уже не плакала, а лише зрiдка уривчасто зiтхала. Лисиця не квапив. Розумiв, що потрiбно вiдiйти. І знову пережити не таке вже й далеке минуле.

Увiмкнув музику.

– «Sexy, sexy lоver…», – завiв у динамiках Томас Андерс.

– О, – рiзко ожила пасажирка й сяйнула засльозiлим срiблом, – це одна з улюблених пiсень Олi.

Хотiла зробити номер пiд неi. Але так i не встигла…

Лисиця зрозумiв: спiлкування простим не буде. Рана несподiваноi втрати кровоточила. І надiйно перекривала шлях бесiдi, яка ледь-ледь починалася.

– Одного разу, пiсля виступу «Рудих Фурiй» у нiчному клубi «Вiдiрвись», Олi вручили вiзитку. Тiльки з iм’ям та прiзвищем. Ну – i номером телефону, звiсно. Проте жодних iнших слiв у таких випадках i не потрiбно. Написане знали без зайвих коментiв.

Помiчник того ВІПа настiйливо порадив подзвонити. Обов’язково. Бо…

Знову задумалася. Проте цього разу пауза тривала недовго. І дiвчина продовжила:

– У нашому свiтi, свiтi мистецтва, чи, точнiше, шоу-бiзу, не все так просто. Успiх часто залежить не вiд таланту. Не вiд щасливого випадку чи розташування зiрок. А всього лиш – вiд одного-единого телефонного дзвiнка. Причому вiн може як вивести на олiмп, так i знищити. Ольга це прекрасно розумiла. Якщо не вiдповiсть – завтра може втратити мiсце.

А пробитися до цього колективу було одним з ii стратегiчних завдань. Вибирати не випадало. Подзвонила… Ну, загалом, завертiлося в них…

– Що ж ти чудиш, неандертальцю, – вирвалося в Лисицi, коли водiй «Інфiнiтi» пiдрiзав «АSX». Богдан саме хотiв припустити до розвороту на Коцюбинське. – Вибачте…

– Десь близько чотирьох рокiв тому, – продовжувала Дарина, кивнувши з розумiнням, – Оля вийшла за Довганя замiж. Говорила, що покохала. Але я вiрила не надто.