Дворушники, або Євангеліє від Вовкулаки

Причому останнi не тiльки врiвноважували першi, а навiть часто й переважували. Шкода, життя коротке, щоб усi надii-мрii збулися. Особливо в Олi… Вона так хотiла дитину…

Знову зiбралася розплакатися. Лисиця змикитив: розмовi це не допоможе. Тому запитав:

– А ви нiчого дивного в ii поведiнцi не помiчали? Чогось незвичного?

Дiвчина якось стрепенулася й плакати, схоже, передумала. Сльози, що наповнили очi, зупинилися на останнiй межi. Ймовiрно, ожилi здогади дiяли швидше, нiж померлi спогади.

– Так. Останнiм часом з Олею почало щось коiтися.

Приблизно мiсяця з пiвтора тому. Може, трохи бiльше.

– І що ж такого могло вiдбутися в ii життi?

– По-моему, у неi з’явився коханий.

– А як же чоловiк? – мимоволi вирвалось у професора.

Дарина подивилася так, немов Лисиця повiдав про вiдкриття Америки. Професор усе вiдразу збагнув. Та дiвчина вирiшила пояснити:

– А от ви змогли б устояти перед пристрастю? Нестримною. Всеохопною. Знищувальною. Будучи одруженим. Ви, до речi, одружений?

– Не знаю, – знайшов золоту середину (про всяк випадок).

І хоч у вiдповiдi на друге питання нiякоi середини бути не могло, бiльше нiчого не сказав.

– Думаю, Оля закохалася, – пропустила незграбнiсть Дарина. – Про це говорило багато що. Вона навiть рухатися стала iнакше! Немов скинула з плечей якусь непосильну ношу. Яка гнiтила роками. І не давала бути собою. Очi засвiтилися бажанням жити. Жити для когось iншого. Нi до, нi вiдразу пiсля весiлля такою ii не бачила. І раптом – рiзке переродження… Добробут, грошi, успiх – речi, поза всяким сумнiвом, потрiбнi, але, коли немае кохання, усе стае… сухозлiтками[4 - 1.

 Дуже тонкi пластинки золота, якими покривають, оздоблюють що-небудь. 2. Срiблястi або золотистi металевi нитки, що йдуть на виготовлення парчевоi тканини, галунiв i т. iн.; мiшура. 3. перен. Щось показне, обманливе.]. Пилом. Для жiнки це надзвичайно важливо… Не думаю, що зречення кохання – порiвнянна плата за матерiальний затишок. Та й чи може кохання взагалi бути платою за що-небудь?… А якщо й може, то хiба е у свiтi те, за що можна було б заплатити таку високу цiну?

Дарина подивилася на Богдана, а потiм мовила:

– Ви чоловiк.

Вам це важко зрозумiти.

Професор у душi запротестував, але промовчав: стратегiя. Зараз вона задерлася на царський трон. Ну а заради цiеi примхливоi царицi готовий на будь-якi жертви. Як мудрий доiсторичний правитель. Або, в найгiршому разi, – як третiй син казкових батькiв.