Гаугразький бранець

вже гарно видно!.. море!!! Мама смiялася й зойкала зовсiм як маленька дiвчинка. А я…

Я замружилася. Мiцно-мiцно. І, як менi цього не хотiлося, не розплющувала очей доти, поки ми не вийшли з капсули. Пiд ногами було м’яко, м’якше, нiж на ковзальному покриттi. А повiтря, ви уявляете, воно рухалося!!! – i вiдразу ж кинуло волосся менi в обличчя, залоскотавши щоки. Вiд нього смачно-пресмачно пахло. Морем.

…І я розплющила очi.

Море хвилювалося!

* * *

Рибка лежала на круглому каменi. Навколо ворушилися водоростi.

Я пiдкралася ще ближче. Ловити морських мешканцiв, звичайно, не можна, – але ж це не по-справжньому, вона все одно встигне поплисти геть. А цiкаво. Опустила складену човником долоню в воду – рибка ворухнула хвостиком, але залишилася на мiсцi, – та швидко опустила руку на камiнь. Послизнулася, брьохнула обличчям у воду, скаламутила воду пiском i повiтряними бульками, пiдняла невеликi хвилi.

Через хвилину море знову стало гладким i прозорим, неначе стiнка капсули.

Водоростi ледь коливалися, обiймаючи круглий камiнь.

– Юсто! – гукнула мама з берега. – Вилазь, кому кажуть!!!

Вона кликала мене чи то вп'яте, чи то вшосте. Я поплюскалася ще трохи й вилiзла. Вiдразу стало холодно, хоча сонце свiтило яскраво-яскраво, пiднявшись майже над самою головою.

– Загорнися, – мама накинула на мене великого рушника. – Губи вже синi. От захворiеш, i нам доведеться летiти геть.

– Гадаеш, якщо нема Виховальки, то не треба слухатися? – пiдтримав ii тато.

От вiн мiг би й помовчати. Сам пiшов купатися набагато ранiше за мене, а вийшов з води осьо щойно. З його волосся ще скочувалися краплини води, падаючи прямiсiнько на розкриту книжку, сторiнками якоi бавився вiтер.

Мама перехопила мiй погляд:

– Едваре, хiба так можна? Це ж книж-ка!

– Заспокойся, Андре… – сторiнка знову перегорнулася, i тато стиха лайнувся. – Нам же казали в бiблiотецi на Базi, що це бульварне чтиво, жодноi культурноi цiнностi не мае, – вiн нарештi знайшов потрiбне мiсце й заклав книжку пальцем.

– Чого ж ти тодi читаеш?

Тато знизав плечима.

Я його розумiла: якщо постiйно купатися, то синiють губи. А бiльше на морi нема чого робити. Мiй персональчик i той довелося покинути в Базовому блоцi, а батьки вже були в курсi, що на екодозвiлля не можна брати з собою нiяких електронних пристроiв – щоб не збивати баланс природних бiополiв.