Гаугразький бранець

Навiть цифрознiмки для Роба я робила здалеку, через прозорi стiни Бази.

До речi: я подивилася на сонце. Воно стояло вже зовсiм високо: що трiшки, й ми будемо йти геть, бо в години прямих сонячних променiв i, вiдповiдно, найсильнiшоi радiацii, засмагати не можна. І ми з мамою й татом йдемо обiдати. А пiсля обiду може прийти лист вiд Роба.

Я зiгрiлася та стягнула рушника. Але тепло менi було всього лиш кiлька хвилин, а тодi вiдразу ж – страшенно спекотно. Точно, зараз почнемо збиратися.

– Ходiмо, – сказала мама, дивлячись на небо.

Я скочила на ноги:

– Тiльки ще один раз булькну, добре, мам?

– Юсько!..

Але я вже мчала до моря. На пiвдорозi почула за спиною вовтузiння й вигуки, озирнулася. Засмiялася й побiгла швидше. Але тато все одно наздогнав мене й плюснувся у воду на мить ранiше вiд мене. З веселою й обуреною мамою на руках.

…Перед обiдом я заскочила до Інформацiйного центру, але листа вiд Роба ще не було. Звiсно, вони ж завжди завантажують поштову програму пiзнiше, та й пише вiн менi не щодня… але ж могло й надiйти! Шкода.

Зате годують тут нормальною iжею для дорослих. Смачною й зручною.

* * *

«Маленька моя сестричко!

(на «маленьку» не ображаешся?)»

Дякую за твою привiталку, дуже смiшна. День народження вiдзначив добре. Спочатку ми з Понтi й Кором (ти iх не знаеш) зависали в одному клубi з гарною вiртуалкою й випивкою (про випивку батькам анiтелень, домовилися?). Тодi повернувся додому, потиснув штангу десять по вiсiмдесят, i бiльше б потиснув, але вона чогось заблокувалася (мабуть, через алкоголь у кровi).

Поганяв нову iграшку, яку Кор подарував. (Запрошувати хлопцiв додому не став, бо пiсля них такий свининець, що анiгiлятор глючить). Зазирнув у пошту, а тут якраз твоя привiталка. Дякую, Юс (ще раз).

Дивився новини. Ти знаеш, учора на гаугразькому кордонi двох наших убили. Із загону. І ще одного забрали в гори, а через дванадцять годин його маячок перестав ловитися (може, просто маячок зламали)…

Загалом, Юсько, я тепер дорослий.

Можу вiдвiдувати блок-побачення (якби було з ким). Можу загримiти на повний строк до виправника (було б за що). Можу навiть балотуватися до Глобального парламенту. А ще…»

Читати з паперу було жахливо незручно. Але в Інформацiйному центрi тiльки так i видають листи, в роздрукованому виглядi. В принципi, я вже звикла. Єдине, коли вiтер загинае аркуш, то дуже складно знайти потрiбне мiсце.

«…зрозумiеш, що справжнiй чоловiк…»

Нi, не тут, вище.