Гаугразький бранець

Я вхопилася пальцями лiвоi руки за горiшнiй край аркушика, а нижнiй спробувала притиснути колiньми. Тато радив читати роздрукiвки горизонтально, але то виходить зовсiм якесь збочення. Якби не вiтер…

До того ж у Робових листах часом трапляються секрети вiд батькiв. А отже, я не можу допустити, щоб текст прочитав хтось крiм мене. От i йду з папiрцем до самого берега моря, а тут вiтер, здаеться, дме ще дужче…

«…Гауграз…»

Ну, де ж воно?!.. «…до Глобального парламенту» Ура, знайшла!..

І в ту ж мить лист, як живий, вирвався менi з рук.

Здаеться, я зойкнула – перед тим, як кинутися в море з простягнутою уперед рукою, майже як тодi, коли ловила рибку. Здаеться, мама гукала щось про забруднення екосистеми й про штрафнi санкцii. А тато – це вже не здаеться, а точно, – плив попереду, вiдразу ж обiгнавши мене, але теж нiяк не досягаючи папiрця, що бiлiв здалеку, наче по водi розiклала крила втомлена птаха чайка. Так дивно: хвилi ж бiгли нам назустрiч, до берега, – а лист несло все далi й далi в море…

– Юсько, повертайся!!! – долетiв розпачливий мамин голос.

Я вже не бачила листа, навiть витягнувши шию понад водою. І повернула до берега.

Тато вилiз на берег хвилин за десять i найперше чомусь ухопив до рук свою розтрiпану книжку. Тодi сам здивувався й запхав ii до вмiщувача.

– Потонуло, – коротко мовив вiн.

Шкода, – мама вкрила його рушником. – Папiр може не розпадатися на складовi частини десятки рокiв. Якщо на базi дiзнаються, як ми по-варварському ставимося до природи… Що в ньому хоч було, Юсику? Як там твiй брат? Нам з батьком вiн ще жодного разу не написав.

Я дивилася на море – воно знову хвилювалося: раз, два, три… Над бiлими верхiвками хвиль то там, то тут зависала птаха чайка.

Буркнула, не озираючись:

– Я не встигла дочитати.

Коли ми прийшли до Базового блоку, я вiдразу побiгла до Центру попросити, щоб менi зробили нову роздрукiвку. Але виявилося, що виданi на руки листи вони видаляють.

Тодi ми повечеряли, погуляли перед сном на узбережжi, а коли повернулися до блоку, батьки чомусь запропонували менi пограти у вiртуалку, хоча зазвичай мама жене мене спати.

А спати й справдi хотiлося, очi вже злипалися, i, погравши трiшки, я вимкнула персональчик i лягла. І слухала, як мама з татом про щось розмовляють у своiй спальнi, i сперечаються, i нiяк не погодяться одне з одним… але слiв не було чутно, а вставати й пiдслухувати навмисне я, звiсно ж, не стала.

А вранцi мама сказала, що ми летимо геть.