Гаугразький бранець

Не впасти, не впустити!!!.. Розбитий глечик – смерть. Швидка, невiдворотня смерть когось iз родини.

…Передихнула, присiла навпочiпки, притулилася спиною до стовбура дерева. Небо вдалинi було охоплене дорогим намистом гiрського ланцюга. Кур-Байга, неприступна красуня зi стрiмкими схилами. Кругла й довгаста, наче пташине яйце, вершина Седу. Батько гiр, найвищий i гордий Ала-Ван. Потрiйний зуб Кiрi-Гава. Оманливо похилий, зарослий лiсом пiдступний Ізир-Буз, що здаеться таким легким для пiдйому…

Гладкий бiк глечика холодив шкiру крiзь плаття й шаровари; Мiльям мiцнiше стиснула його мокру вигнуту ручку.

Трохи вiдпочити – i додому, помаленьку, пригинаючись за виноградними кущами. Нiхто не мае бачити, що воду принесла саме вона. Друга донька в родинi, насмiшка Могутнього.

Мiльям здогадувалася, звичайно, що все дiло в Арвазi з сусiднього поселення, миршавому, майже безвусому хлопчиськовi, який вже давно тiнню ходить слiдом за Адигюль, i вона нiбито не мае нiчого проти. Напевно, домовилися зустрiтися, – адже вони змушенi ховатися вiд усiх, бо Арваз ще не посвячений зброею, вiн не вважаеться чоловiком, який може привести в дiм дружину – а тут ще оця вода… Та байдуже: вислухавши прохання старшоi сестри, Мiльям лише змогла захоплено й недовiрливо прошепотiти:

– Я?!.

.

Вода з джерела Тайi важча за будь-яку iншу. Мiльям знала про це – але не думала, що настiльки. Перехилилася набiк, немов очеретина; глечик вдавився в плече, наче важезна гранiтна брила зi схилiв Кур-Байги. Вузька стежина вздовж гiрського схилу… повернути ще раз – i почнуться виноградники, а там уже близенько й до селища.

Вже недовго… І щоб нiхто не помiтив… не помiтив…

Заокругленi дахи будiвель селища вже виднiли неподалiк, коли Мiльям зрештою зупинилася вiдпочити. Праворуч i лiворуч тяглися лози, прямiсiнько перед очима визирали з-пiд листя зеленi бiсерини винограду, що здавалися геть маленькими на товстих розгалужених пагонах майбутнього грона.

За пiвтора мiсяцi ягоди наллються соком, стануть медово-золотавими й довгастими, як очi у кiз.

Якщо, звичайно, не посуха й не град – виноград Могутнього, споконвiчний ворог винограду земного. За пiвтора мiсяцi брат Ізбек, третiй син у родинi, повернеться додому, посвячений зброею, щоб одружитися, зачати первiстка й знову пiти на вiйну. Якщо, звичайно, не вiдправиться на бенкет Могутнього в першому ж бою. За пiвтора мiсяцi наймолодший брат, чийого iменi ще нiхто не знае, навчиться усмiхатися у вiдповiдь на материну пiсню.