Листи до полковника

i навiть «Топ-секрета»!!!

Знову блондинка. Фарбована. Рокiв тринадцять, ноги вiд шиi. Поiхали!..

– Марiчко!!!

– Вiдчепися.

Звiсно, це було нереально. Толiк нiколи й нi вiд кого так просто не вiдставав. Щиро вважаючи свою зануднiсть проявом талантiв журналiста. І портрет. Клац!

Бiля входу на подiум виникла колотнеча. Схоже, якусь ципу вибракував зростовимiрювач, але iй вдалося пролiзти досередини. Зараз на неi хором верещали зампродюсерка з другим зампродюсером. Нiмфетка з похмурим фанатизмом намагалася-таки штурмувати мiсце пiд софiтами.

Марiчка обернулася:

– Як ти мене вiдшукав, питаю? І як тебе сюди впустили? Ти зважився, чи що?.. в мiнi?

Фiзiономiя Толiка виявилася точнiсiнько такою, як вона ii собi й уявляла, не вiдриваючи погляду вiд еротичних школярок. Як завжди – захоплена й наiвна. Толiк подобався всiм; звичайно, до того часу, поки «всi» не читали про себе в його статтях. Камуфляжний командир вагiв бiля входу, мабуть, ще не читав. І навряд чи буде.

– Менi Довгий сказав, що ти, напевне, тут.

Захоплення перекрило також звичним Толiковим занудством. Оце зараз почнеться. Марiчка скоса глянула в епiцентр конфлiкту: ципа вже була вся в сльозах i патьоках тушi, але на подiум все одно лiзла.

– Знiми! – змовкши на мить, збуджено шепнув Толiк.

Марiчка клацнула кiлька кадрiв: щоб зробити йому приемнiсть, щоб вiдчепився. Першоi мети досягла легко, з другою справи були кепськi.

– А тепер ходiмо. Я ii сьогоднi вiд ранку вистежую! Виходила один раз, купила батони й зелень.

– То й що?

– Як це що?! Отже, буде-таки сабантуй. Причому на роботi, я вчора накопав, вона не виставляеться, вiдмазалася, типу, старого ще не поховали, ля-ля, фа-фа! Прикинь, який матерiал вимальовуеться?!!

Ципу нарештi остаточно довели до iстерики й погнали до виходу. Марiчка втомлено глянула на Толiка. Час припиняти, хоча й шкода хлопчика. Врештi-решт, вiн завжди акуратно платив iй за фотки, якiсь копiйки, але все-таки.

Мiж iншим, на шоу ii ще не взяли. А на подiум уже шкрябалося наступне зiрченя.

– Значить, так, – Марiчка впiймала ii у видошукач. – Найближчi два мiсяцi мене нема. Ти гарний хлопець, з тобою цiкаво працювати, але тут, бачиш, поганi дядьки платять грубi грошi й везуть на халяву в Зрiз. Тож сорi, але полювати за своею iнфантою будеш сам.