Листи до полковника

І малювати матерiал, – вона клацнула портрет i на мить обернулася зi слiпучою посмiшкою. – Тобi пощастить.

Та якби Толiка було так легко здихатися!..

Вона працювала, а вiн противно й монотонно канючив пiд руку; дратувало це все бiльше й бiльше:

– Марiчко… Це ж фуфло. На фiга тобi знiмати отi цицьки й задницi… кого цим зараз здивуеш? Халтура для пенсiонерок. Позавчорашнiй день. А ми з тобою… Це ж наш зоряний час! Драйв, ульот, оргазм! Такого ще нiхто не робив! Ми покажемо суперклас сучасноi журналiстики! «Слiдами» поб’е всi рекорди вiдвiдування!

Службовий персонал кiлька разiв намагався пояснити Толiку, де дверi, але вiн тримався впертiше за конфлiктну ципу.

І мудрiше: вiн iх узагалi не помiчав.

– Марiчко! Вже шоста година! Пошли ти iх усiх на…

Послати хотiлося його самого, але Марiчка чудово розумiла, що це нiчого не дасть. А ситуацiя ставала небезпечною: щохвилини Толiковi вибрики вiднiмали в неi все бiльше балiв i щедро додавали iх Василю-Миколi. Треба щось робити. Клац. У повний зрiст.

І ще раз. Тепер портрет…

– Слухай, – мовила вона пошепки, скориставшись мiкроскопiчною паузою мiж дiвулями, – будь людиною, йди вниз. І чекай мене там, тут уже недовго залишилося. Добре?

Вiн начебто припинив нудити, i, закрiплюючи успiх, Марiчка кинула скоромовкою:

– До сьомоi маемо встигнути. Без нас не почнуть.

Хотiлося палити. Страшенно.

* * *

– Катя телефонувала! – повiдомила з кухнi мама.

– Ага, – вiдгукнувся вiн.

Пiшов у душ. Сьогоднi вiн уже був у душi двiчi: вранцi й пiсля тренування, – але в таку спеку досить пробiгти вулицею, i вiд футболки несе, як з роздягальнi на зборах, нiякi антиперспiранти не допомагають.

До речi, мама випрасувала бiлу сорочку чи, як завжди, забула? Треба нагадати, ще е час.

Часу було достатньо, щоб пройти кiльканадцять бiлетiв з лiтератури. Спрямувавши тугi струменi собi на плечi, Стар залiзно вирiшив так i зробити. Скласти iспит краще за всiх у класi! А чом би й нi, йому це не складно. Головний затик – вiршi.

Особливо той довгий, про вiйну, з п’ятого бiлета. От iз нього й почнемо.

Закрутив кран i, не втримавшись, глянув у дзеркало. Бреше вiн усе, цей психований Бейсик, i тiпа-правдивi його джерела теж брешуть. Про те, нiби у малих чоловiкiв завжди бiльший, нiж у високих, – повна фiгня, маячня в надii на прихильнiсть Вiдкривачки. А Марiсабель хихикала, бо дурна. Всi вони дурнi, малолетки сопливi. Всi до одноi.

Обкрутившись рушником, Стар вийшов iз ванноi кiмнати.