Листи до полковника

 – Іспит продовжиться о чотирнадцятiй нуль-нуль. Зайдiть до мене, Єво Миколаiвно.

Клас тихо, без ентузiазму попiдводився з мiсць. Ева знизала плечима й закрила журнал. Функцiю зупинено, всього-навсього.

У коридорi вона наскочила на Лiмберга. Фiзик прогулювався пiд стiною, почитуючи цитати з великих на дощатих планшетах. Справдi, чим не поважне заняття. Зупинилася – не вiд спiвчуття, просто щоб вiдтягнути вiзит до директриси. Безгучнi тiнi учнiв ковзали повз них, намагаючись не потрапляти вчительцi на очi; перший вибух обурення пролунав знизу миттю пiзнiше, наче далекий грiм услiд уже згаслому небесному спалаху.

– Даремно ви так, Єво Миколаiвно, – кинув Лiмберг, конспiративно задерши голову догори.

– Що – даремно?

– Влаштували розгром. Катя Андреева йде на золоту медаль, ви ж це знаете. Крiм того, я впевнений, вона читала п’есу, просто ви збили ii з пантелику. Навiщо?

– Що – навiщо?

– Навiщо вам це потрiбно?

Цiкава виходить розмова, констатувала Ева без натяку на внутрiшнiй смiх.

Найкумеднiше, що Лiмберг однозначно стенографуе ii в пам’ятi. Й мета в нього, звичайно ж, найшляхетнiша: розiбратися, зрозумiти, допомогти. Всi навкруги нiби змовилися iй допомагати!..

…Наполiг, що опiк треба змастити маззю, передбаченою для таких випадкiв в особистiй аптечцi спiвробiтника цивiльних спецслужб. Аптечка знаходилася в кабiнетi, тому самому – чи точнiсiнько такому ж – де Ева була минулого разу, i позаминулого, i так далi. Дракон, сiмейне фото, комп’ютер, монiтор якого чомусь розвернули на три чвертi до дверей.

Втiм, зрозумiло, для чого. Щоб вiдразу. Навiдлiг.

– Перепрошую, – досить переконливо знiтився цивiл, повертаючи монiтор у висхiдне положення. – Перед церемонiею я саме… Ми заблокували сигнал з iхнього сервера, йдуть переговори. Можете не хвилюватися, крiм нас iз вами цих фотографiй поки що нiхто не бачив.

«Поки що» в нього вийшло професiйно, майже без притиску. І часу iй дали рiвно стiльки, скiльки треба.

Щоб устигла впiзнати й жахнутися, але не надто роздивилася подробицi, навряд чи такi смаженi, як того вимагае класика жанру. Далi мала вiдбутися душеспасительна бесiда, що вiдразу й розпочалася. Нудна, наче поховальний цивiльний костюм.

Ось тут Евi i стало байдуже. Жiнка перетворилася на функцiю. На той момент – аналiтичну функцiю, яка розмiрковуе, чи це можливо. Технiчно.

З фотографiями найпростiше: цивiли озброенi будь-якою оптикою.