Сходовий майданчик

Вiн посмiхнувся недоброю посмiшкою нiкчемного розпусника i гидотно-робленим голосом промимрив:

– Я маю шкiдливу звичку час вiд часу платити за гарненьких дiвчат.

Кiлька секунд вона дивилася на нього, а тодi просто сказала:

– Дякую, – i пiшла в буфет iсти своi коржики й думати про що завгодно, крiм нього, анi секунди про нього…

Рiк тому. Вiн i не мрiяв тодi, що вона буде думати, знати, пам’ятати про його iснування. Вiн навiть не намагався поговорити з нею. Тiльки дивився. Був щасливим, коли бачив ii кожен день, страшенно нервував, коли вона не приходила на заняття… а вона пропускала iх дедалi частiше, i настала зима, i якось раз вiн стояв на сходах унiверситету, з неба сiявся вологий пил, i вiн зрозумiв, що вона бiльше сюди не прийде.

Нiколи.

Вiн невтомно шукав ii, чим викликав невимовний подив i в своiх колег, i в колишнiх сокурсникiв Інги. Інги, яка так раптово щезла, щезла назовсiм. Вiн дiзнався, що вона жива, i це було все. Жодноi адреси, жодноi староi подруги, анi навiть того гарного безбарвного хлопця… Нiчого.

Можливо, вона змiнила iм’я.

Вiн намагався жити без неi. Жити далi. Переконати себе, що це не гiрший, а може, i найкращий фiнал його дивноi iсторii. Зрештою, у неi в принципi не було майбутнього. Вона могла виродитися у якусь банальну iнтрижку, або в безглузду манiю, i в обох випадках вiн би був старим посмiховиськом, а Інга… Добре, що вона так нiчого i не дiзналася, встигла щезнути, розчинитися в iншому життi, перш нiж вiн свiдомо чи несвiдомо переклав би на неi цей тягар.

Хоча, можливо, для неi це не було б тягарем – надто легковажно, несерйозно. Зрештою, що вiн знав про неi, про ii життевi принципи, про саме ii життя? – адже трапилося щось таке, що змусило дiвчину змiнити все, вiдмовитися од усього. Може, вона була по-справжньому нещасна… А вiн просто нiкчемний, самозациклений егоiст.

Була зима, волога пронизлива зима, вiн захворiв. Запалення легенiв, як тодi у Розалii. Як це було б логiчно, як природньо.

Закiнчилося довге, зовсiм непогане життя, у якому, власне, все було. Минулий час. Якщо ранiше вiн уживав його з присмаком театральностi, то тепер це абсолютно нормально лягло на свiдомiсть, розклавши подii i речi на своi мiсця. У нього все було. Навiть любов.

Захоплений вирок лiкарiв про невгасимi сили власного могутнього органiзму вiн сприйняв як жарт дурного тону. Цьому життю, чорт забирай, просто не було куди далi тривати.