Сходовий майданчик

З Мартою ми не бачилися рокiв зо три, та й ранiше не настiльки товаришували, щоб отак вриватися до неi серед ночi з намiром поселитися як мiнiмум на кiлька днiв. Але у Марти завжди, наскiльки я пам’ятаю, лежали в сумочцi дамськi романи в м’яких паперових обкладинках. І вона плакала над ними абсолютно вiдверто, не шкодуючи туш на вiях.

Починати треба з фонтанчика.

…Тонкий струмiнь фонтанчика для пиття, падаючи на мармуровий обiдок, розбивався на водяний пил, в якому тремтiла маленька райдуга.

Молодий спортсмен пив довго i жадiбно, його широкi плечi, вкритi краплинами поту помiж кучерявим волоссям, важко здiймалися. Вiдпивши останнiй ковток, вiн випростався i подивився на мене, дитячим рухом великоi руки втираючи рота.

Була весна, яскраво свiтило сонце, я – вже не знаю, чому, – вiдчувала себе щасливою… Я посмiхнулась йому.

– Хочете пити?

Його голос ще ледь тремтiв од переривчастого дихання. І я знову всмiхнулася вiд цього наiвного запитання, i схилилася над фонтанчиком, i вiдчула язиком смак крижаноi води, а на талii – доторк гарячих рук…

Не зовсiм на талii, трохи нижче, – але пояснювати, мабуть, не варто.

Як i вiдтворювати нашу подальшу розмову – котру я до того ж пам’ятала бiльш нiж погано. Здаеться, вiн прийшов тодi до фiнiшу чи то передостаннiм, чи ще гiрше, i невдоволенi амбiцii знайшли вихiд в iншому напрямi. Класичною першою зустрiчною виявилася я. І я це прекрасно бачила, я з першого ж погляду бачила його наскрiзь, простого, як телеграфний стовп, – але вiн був чоловiк, i вiн був не схожий, геть не схожий… Але про це вже точно не треба казати.

Поiхали далi. Нашi тiла нестримно потяглися назустрiч одне одному… нi, так одразу – Марта цього не зрозумiе. Ну добре, нашi тiла нестримно потягнуться одне до одного пiзнiше, пiд час прогулянки в лiс. Тим бiльше, що ми дiйсно колись там гуляли, це було ще до того, як вiн виграв професiйний забiг i винайняв оцю окрему квартиру – якою ж я була iдiоткою, коли погодилася туди переiхати! Про це теж доведеться сказати, тiльки перехiд мае бути плавним, красивим.

Лiс. У густiй травi сюрчали цвiркуни, а небо просвiчувало крiзь темно-зеленi крони дерев…

– А-а-а-i-i-i-i-а-а-а-а!!!

Я сiпнулася всiм тiлом, ледь не зойкнула сама, – нерви геть нiякi! – i обернулася. Товстуха, яка сидiла за мною, верещала так, нiби ii от-от збиралися згвалтувати чи, принаймнi, показали пацюка.