Чужі сни

– Дивний сон, – повторив Давидов, намагаючись голосом не видати свою розгубленiсть. Йому чомусь стало незатишно. Дуже незатишно. – А що за сон, мала? Ти не пам’ятаеш?

Карина похитала головою.

– Майже не пам’ятаю. Знаеш, якщо людину розбудити у швидкiй фазi сну, то сновидiння стираеться. Пам’ятаю, що там було холодно. Дуже холодно. І дув страшний крижаний вiтер… Я мусила кудись iхати чи летiти. Загалом, щось робити…

– А я там був?

– Нi, тебе не було.

– Ти ж точно не пам’ятаеш?

– Це пам’ятаю, – сказала вона твердо.

– Тебе там точно не було. Там був iнший чоловiк. Не ти.

– Ви займалися коханням?

– Нi. Я була в якомусь хутрi, в комбiнезонi… Нi, не пам’ятаю. Тiльки холод i свист вiтру. А потiм… Потiм ти мене зiгрiв.

Вони поцiлувалися неспiшно, нiжно, немов куштуючи одне одного на смак.

– Знаеш, – сказала Карина йому на вухо, – менi здалося, що ти сьогоднi був iнший. Зовсiм iнший. Зазвичай ти нiжнiший, не такий наполегливий, не такий владний.

Ти навдивовижу нiжний коханець, милий. Але щойно ти був не таким. Це був ти – твiй запах, твоi руки i… – ii долоня ковзнула вниз i торкнулася вже затвердiлоi плотi, – i все iнше теж твое. Але все-таки – не ти. І не можу сказати, що менi це не сподобалось.

Давидов зрозумiв, що вiн теж не може розповiсти нiчого про те, що примарилося. Спогади стерлися не в повному обсязi, але сплутались i зблякли. Яскрава, опукла картина сновидiння розлетiлася на друзки, дрiбнi, як бризки розбитого сталiнiтового скла.

Дещо вiн пам’ятав, але ось саме це дружинi розповiдати було зовсiм не обов’язково.

– Менi теж снився сон, Каро, – зiзнався вiн. – Дуже дивний сон. І я його теж не пам’ятаю.

– Дуже дивний? – перепитала вона i знову поцiлувала його в губи.

Точним, плавним рухом вкрадливоi ласки вона перетекла iз зiм’ятих простирадел до нього на груди, ковзнула по них i сiла на його стегнах, затиснувши напружений член чоловiка мiж сiдниць.

– Там, у твоему снi, була я? – прошепотiла Карина тихенько i, нахилившись, обережно торкнула зубами мочку Денисового вуха.

– Нi, – вiдповiв Данилов. – Тебе там не було.

– Ти ж не пам’ятаеш…

Вiн повiльно провiв долонями по ii спинi, погладив стегна.

– Це пам’ятаю. Тебе там не було. Тебе там точно не було.

Роздiл 3

Паралель -2.

Жовтень

Сказати, що на вулицi було холодно, – це нiчого не сказати.