Чужі сни

Ідеi вмирали одна за одною, минали роки, i надiя потихеньку чахнула, як чахли i перетворювалися на крижанi стовпи пальми на берегах колись теплих морiв.

А потiм вiдкрили Паралелi, зрозумiли, в чому корiнь зла, придумали джамп, знайшли джамперiв i вступили у битву за виживання. У битву за життя свого свiту на чужiй територii. У нещадний бiй iз Паралеллю-1, який тривае ось уже 20 рокiв, i всi цi роки льоди, як i ранiше, повзуть на пiвдень у Пiвнiчнiй пiвкулi, деруться на пiвнiч у пiвкулi Пiвденнiй, i страшнi щелепи ось-ось зiмкнуться на горлянцi людства.

Зараз, коли на екваторi взимку не вище плюс п’ять-шiсть за Цельсiем, часу у воюючих немае нi на що. Вижити – завдання не для однiеi людини, це завдання для всього людства, а джампери – iнструмент для досягнення цiеi благородноi мети.

У iнструмента не може бути свiчок у ваннiй, мiсячних i кепського настрою. Інструмент мусить бути повнiстю справний i опинитися пiд рукою у слушний момент.

Всюдихiд Кiри перевалив через довгий снiговий язик, який загородив частину виiзду, i виповз на наст, по якому вiтер гнав гнучкi щупальця поземки.

Палюче яскраве свiтло ксенонових головних ламп потужноi машини в’язло у вихорi снiжинок, як тарган у смолi. Лампи на лiхтарних стовпах-вiшках, розставлених уздовж дороги через кожнi 25 метрiв, здавалися блiдими плямами у мереживнiй круговертi.

На прямiй до площi Порятунку заблукати було складно, але Кiра все-таки увiмкнула екрани нiчного бачення, i свiт одразу спалахнув флуоресцентним зеленим.

Стали помiтнi маркери, за якими дорогу знайшов би i приiжджий, який нiколи до того не подорожував по мiсту в бурю.

Вона додала тяги, i сноумобiль, видувши iз-пiд юбки хмару снiгу, жваво поплив над поземкою, набираючи хiд. Кiра кинула погляд на годинник на приладовiй дошцi й усмiхнулася куточком рота: розумниця, встигла зiбратись i виiхати всього за двадцять хвилин з моменту дзвiнка, значить, буде на КПП Центру хвилин за десять до призначеного термiну.

Скорiше за все, часу до джампа залишилося небагато – нечасто виходить обчислити критичну точку бiльш нiж за кiлька годин до ii виникнення – i в Центрi вже пануе метушня, щоправда, непогано органiзована, але все ж метушня. Що ж, у цьому безладi вона почувалась, як альфа-самка в гончiй зграi.

Кiра iхала по Радiалу на самотi – нi зустрiчних, нi попутних сноумобiлiв, нi, що цiлком зрозумiло, пiшоходiв.