Чужі сни

Жовчний, злий, аж сочиться недоброзичливiстю, як гниле м’ясо – червоною рiдотою. Давидов-белетрист для нього завжди був недостатньо високочолим, але писати про нього доводилося: вiн модний тренд! Його перекладають! У нього великi наклади на заходi та в колишнiх радянських республiках, i читачi ходять за ним, як собача зграя за тiчною сучкою! Яка несправедливiсть – придiляти увагу письменнику, що не бажае писати нудно, не любить iнтелектуальну прозу, не дивиться на колег по цеху, вiдкопиливши нижню губу, i не пiдтримуе нинiшню iдеологiю краiни, мовою якоi, мерзотник, мае щастя творити!

– Нi, пане Кротов.

«Факельна хода» – не про нацiональнi проблеми: це книга про реiнкарнацiю нацизму. Вона про нацизм i нацистiв, якими ми бачимо iх сьогоднi. Про те, що вони – реальнiсть.

– Дуже неполiткоректна книга, – зауважив Кротов мимохiдь. – Особливо у вашому нинiшньому становищi та для вашого нинiшнього оточення.

Вiдповiдь його не цiкавила, вiн заготував промову заздалегiдь.

– Якби ii написав якийсь полiтик лiвого спрямування, то це була б рiч звичайна. Але ви не полiтик, ви автор жанровоi лiтератури, причому в краiнi, для якоi пишете мовою ворога. Але ви – дозволений ворог i дозволяете собi кепкувати, знущатися над серйозними проблемами, злiсно пiдбивати i читачiв, i владу. Ви, напевно, почуваетесь, як блазень при королiвському дворi – у цiлковитiй безпецi. Вам же все прощають…

– Точно! – вигукнув Давидов, зображуючи радiсть.

Насправдi вiн деякий час роздумував, чи не влаштувати просто зараз потворну сцену з мордобоем, але уявив собi, з яким трiумфом цей лiтературний черв’як вiд критики дiстане тiлеснi ушкодження i почне всiм демонструвати розбитий п’ятак, i вiд цiкавоi загалом думки вiдмовився.

– Звичайно ж, ви маете рацiю! І яке точне, iсторично виправдане порiвняння! Блазень при дворi! Менi все можна! Низький жанр! Прекрасне становище, пане Кротов! Не вважаете? Можу говорити що хочу! Писати що хочу! Їздити куди хочу! І немае надi мною анi цензора, нi головного редактора.

Я маю право бути неполiткоректним. Мене за це не звiльнять, бо нiде не працюю. І обов’язково десь надрукують, тому що мене iз задоволенням читають. Не у вас, звичайно, але, як з’ясувалося, це не найбiльше горе. Велика перевага автора жанровоi лiтератури – мене нiхто не сприймае серйозно, зате всi читають! А якщо читають, то i перекладають. А якщо перекладають, то, значить, продають.