Кращий вік для смерті

– Його всi дражнили. Вiн упав зi сходiв ще кiдом, щось там зламав у спинi, але вижив, тiльки рука всохла. Менi було чотири зими, йому чотирнадцять, коли вiн умовив мене вчитися.

– Сумнiваюся, що тебе довелося умовляти…

– Даремно сумнiваешся. Я погодився не вiдразу. Хотiлося iсти, ти ж знаеш… Я весь час хотiв iсти. А за читання м’ясо не давали…

– І довго вiн тебе вчив?

Тiм похитав головою.

– Недовго. Я був хорошим учнем – три мiсяцi, i я вже сам мiг навчити когось буквам.

– І не знайшов кого навчити?

Вiн кивнув.

– Не знайшов.

– Менi ти не пропонував.

– А ти б погодилася?

– Нi. Не було сенсу. За читання м’яса не давали…

– А тепер? – запитав вiн, примруживши очi.

Вона задумалася на кiлька секунд.

– Не знаю. Менi цiкаво, але… – Вона насупилася. – Це нiкому не потрiбно, Тiме. Скiльки б менi не залишилося, я вже не навчуся користуватися своiми знаннями.

– Вiдкрию тобi таемницю, Бiлко, – нiколи не знаеш, що може стати в нагодi…

– Автомат завжди кориснiший за книжку, – вiдрiзала вона.

– Не впевнений, – посмiхнувся Тiм кривувато. – Наприклад, автомат не допоможе нам переправитися на той берег. А я – допоможу.

– Ти не книжка.

– Ну, як сказати… Я багато книжок, Бiлко, багато i вiдразу. Коли нiхто не хоче з тобою дружити, коли ти не здатний полювати i не отримуеш задоволення вiд того, щоби вбивати, залишаеться багато часу на читання.

– Тут менi тебе не зрозумiти…

– Може, коли-небудь зрозумiеш, – сказав Книжник. – Так. І це беремо! – Вiн освiтив факелом ще одну сумку, таку ж велику, як перша, i вхопився за лямки з одного боку. – Зайвих знань не бувае, Бiлко. Інодi це краще, нiж автомат. Це навiть краще, нiж цiлий загiн фармерськоi кiнноти. Сподiваюся, я встигну тобi це до- вести…

Книжник навiть закректав вiд натуги.

Величезна сумка важко впала на пiдлогу.

Вiн нахилився, розглядаючи щось, що лежало в глибинi стелажа. Потiм випростався, задоволено усмiхаючись.

– Ну, ось… Ще один розв’язок задачi, – сказав вiн задоволено. – Якщо я, звичайно, зумiю його зiбрати… І це беремо. Потiм вiдкриваемо другi ворота.

– Що ти знайшов? – запитала Бiлка, з цiкавiстю розглядаючи знахiдку – в’язку тонких металевих трубок i великий рюкзак.