Пригоди бравого вояка Швейка

Пiсля того будете, каже, лежати щонайменше зо два мiсяцi, а якщо змочувати рану слиною, то, можливо, i з пiвроку, а тодi вас змушенi будуть зовсiм вiдпустити з вiйськовоi служби.

Довгань, який втратив душевну рiвновагу, домовився з вояком, i той в убиральнi впорснув йому гас у ногу.

Коли почало вже добре вечорiти, Швейк запропонував вирушити в путь до фельдкурата. Але маленький товстун, хоч уже ледве ворушив язиком, почав умовляти Швейка залишитися ще. Та й довгань був тiеi думки, що фельдкурат може почекати.

Проте Швейковi вже набридло в «Куклiку», i вiн став погрожувати, що пiде сам.

Отож i пiшли, але Швейк пообiцяв, що дорогою вони заглянуть iще куди-небудь.

Вони зайшли до маленького кафе за «Флоренцiею», де товстун продав свiй срiбний годинник, щоб можна було ще порозважатися. Звiдтiля вже Швейк вiв iх попiд руки. Це йому коштувало великих зусиль. Ноги в конвоiрiв увесь час пiдламувались, i iм хотiлося ще кудись завiтати. Маленький товстун мало не загубив пакета для фельдкурата, i Швейковi довелося той пакет нести самому.

Коли дорогою iм зустрiчалися офiцер або якийсь старшина, Швейк мусив попереджувати своiх конвоiрiв. Надлюдськими зусиллями й з великою натугою Швейковi нарештi вдалося притягти iх до будинку на Краловськiй вулицi, де жив фельдкурат.

Вiн сам настромив iм багнети на гвинтiвки й стусанами пiд ребра примусив, щоб вони вели його, а не вiн iх.

На другому поверсi, де на дверях квартири була прикрiплена вiзитна картка: «Отто Кац – фельдкурат», – iм вiдчинив якийсь вояк.

З кiмнати лунали голоси та дзенькiт пляшок i склянок.

– Wir… melden… gehorsam… Herr… Feldkurat, – через силу промовив довгань, козиряючи вояковi, – ein… Paket… und ein Mann gebracht.[125 - Насмiлюсь… доповiсти… пане фельдкурате… один… пакет… i одного солдата доставлено (нiм.).]

– Залазьте, – сказав вояк, – де ж це ви так набралися? Пан фельдкурат, нiвроку, теж… – Вояк сплюнув.

Вiн пiшов з пакетом. Прибулi довго чекали в передпокоi, поки дверi нарештi вiдчинились i ввiйшов, точнiше, не ввiйшов, а влетiв фельдкурат.

Вiн був без пiджака, в самiй жилетцi й тримав у руцi сигару.

– То ви вже тут? – сказав вiн Швейковi. – Оце вас привели? Е-е, нема у вас сiрникiв?

– Насмiлюсь доповiсти, пане фельдкурате, нема.

– Е-е, а чому ж у вас нема сiрникiв? Кожен солдат повинен мати сiрники, щоб закурити. Солдат, який не мае сiрникiв, вiн е… Що е?

– Вiн е, насмiлюсь доповiсти, без сiрникiв, – вiдповiв Швейк.