Пригоди бравого вояка Швейка

– Дуже правильно, вiн е без сiрникiв i не може нiкому дати прикурити. Це по-перше, а тепер по-друге. Ноги у вас не смердять?

– Насмiлюсь доповiсти, не смердять.

– Так. Це по-друге. А тепер – по-трете. П’ете горiлку?

– Насмiлюсь доповiсти, горiлки не п’ю, тiльки ром.

– Добре, гляньте лишень на цього солдата. Я позичив його на сьогоднi у старшого лейтенанта Фельдгубера, це його денщик. А вiн нiчого не п’е, не… неп… питущий, i тому почалапае з маршовою ротою на фронт, бо… бо… та-такоi людини менi не треба.

Це не денщик, а корова. Та теж п’е лише воду i мукае, як вiл. Т-ти, непитущий! – звернувся вiн до вояка. – І як же тобi не с-сором, йолопе. За це б тобi заiхати зо два рази у вухо!

Фельдкурат раптом звернув увагу на Швейкових конвоiрiв. Вони, хоч як намагалися стояти рiвно, хиталися, марно опираючись на своi гвинтiвки.

– Ви п’я… п-п’янi! – сказав фельдкурат. – Ви нажлуктилися пiд час служби, i за це я звелю вас п-посадити. Швейку, заберiть у них гвинтiвки, вiдведiть на кухню i стережiть, поки не прийде патруль забрати iх.

Я зараз зателефо-ну-ну-ную до казарми.

Таким чином, слова Наполеона «На вiйнi ситуацiя мiняеться щохвилини» знайшли тут свое цiлковите пiдтвердження. Вранцi вели Швейка пiд багнетами й боялися, аби вiн не втiк, потiм Швейк вiв конвоiрiв, а врештi – вже сам iх i стерiг.

Вони не усвiдомлювали собi цiеi змiни, аж поки, сидячи в кухнi, не побачили бiля дверей Швейка з гвинтiвкою i багнетом.

– Я б чогось випив! – зiтхнув маленький оптимiст, тодi як на довганя знову напав скептицизм i вiн сказав, що все це пiдла зрада.

Довгань почав голосно обвинувачувати Швейка. Це вiн, мовляв, наштовхнув iх на таке неподобство. Обiцяв, буцiмто завтра його повiсять, а тепер з усього видно, що вся та iсторiя зi сповiддю й вiшанням – тiльки жарти.

Швейк вiдмовчувався i походжав бiля дверей.

– Ну й бовдури ж ми, – бiдкався довгань. Нарештi Швейк, вислухавши всi звинувачення, заявив:

– Тепер ви принаймнi бачите, що вiйськова служба вам не мед.

Я виконую свiй обов’язок. Я так само вклепався в цю iсторiю, як i ви, але, як кажуть, менi всмiхнулося щастя.

– Я б таки чогось випив, – розпачливо повторював оптимiст.

Довгань пiдвiвся i непевним кроком попрямував до дверей. – Пусти нас додому, – сказав вiн Швейковi, – не дурiй, колего!

– Три кроки вiд мене! – вiдповiв Швейк. – Я вас мушу стерегти. Ми тепер не знайомi.

У дверях з’явився фельдкурат:

– Я… я нiяк не можу додзвонитися до тих казарм.