Пригоди бравого вояка Швейка

Я був у архиепископа, – репетував вiн, тримаючись за дверi пiд’iзду. – Мною цiкавиться Ватикан, розумiете?

Швейк вiдкинув «насмiлюсь доповiсти» i заговорив з фельдкуратом iнтимним тоном:

– Пусти дверi, кажу, бо як врiжу тобi по мармизi. Ходiм додому, та й годi. Не розмовляти!

Фельдкурат пустив дверi й звалився на Швейка.

– Так, ходiмо кудись, але до «Шугiв» не пiду[126 - …але до «Шугiв» я не пiду… – «Шуги» – ресторан у Празi.], там я заборгував.

Швейк випхав його з пiд’iзду i, шарпаючи, поволiк по тротуару.

– Що це за пан такий? – спитав хтось iз зустрiчних.

– Це мiй брат, – вiдповiв Швейк, – дiстав вiдпустку i приiхав вiдвiдати мене. Отож на радощах упився, бо не думав, що застане мене живого.

Почувши останнi слова, фельдкурат промугикав якийсь мотивчик з оперети, якоi б нiхто не пiзнав, i вiдразу ж почав чiплятися до перехожих:

– Хто з вас мертвий, хай з’явиться до корпусного командування протягом трьох днiв, аби його тiло можна було покропити святою водою… – І вмовк, намагаючись заритися носом у тротуар.

Швейк ухопив його пiд пахви й знову потягнув додому.

Витягши голову, волочачи ноги, фельдкурат перебирав ними, мов кицька з переламаним хребтом, i мугикав:

– Dominus vobiscum, et cum spiritu tuo. Dominus vobis-cum.[127 - Господь з вами i з духом твоiм. Господь з вами (латин.).]

На бiржi вiзникiв Швейк посадив фельдкурата пiд муром, а сам пiшов торгуватися з ними. Один iз них заявив, що вiн цього пана дуже добре знае, бо раз уже його возив, i бiльше не повезе.

– Обригав менi геть усе i не заплатив навiть за проiзд. Я його возив щось години зо двi, поки знайшов, де вiн мешкае. Потiм я тричi приходив по грошi, i лише тиждень тому вiн дав менi за все п’ять крон.

Пiсля довгих умовлянь один iз вiзникiв погодився iх везти.

Швейк повернувся до фельдкурата. Той спав, i хтось тим часом зняв у нього з голови й забрав чорний котелок (фельдкурат звичайно ходив у цивiльному).

Швейк збудив свого хазяiна й за допомогою вiзника завантажив його в дрожки.

Там фельдкурата охопила цiлковита апатiя. Швейк здався йому полковником Юстом, з сiмдесят п’ятого пiхотного полку, i вiн кiлька разiв повторив:

– Не гнiвайся, друже, що я тикаю тобi: я – свиня!

Одну мить здавалося, що пiдстрибування дрожок на брукiвцi витвережуе його. Вiн сiв рiвно i заспiвав якийсь уривок з невiдомоi пiснi. Можливо, це була його iмпровiзацiя:

Вiн мене в тi днi щасливi

На колiна брав колись,

В Мерклiнi тодi жили ми,

Бiля Домажлiце.