Пригоди бравого вояка Швейка

За хвилину, однак, йому знову свiт замакiтрився, i, звернувшись до Швейка, вiн поцiкавився, примруживши одне око:

– Як ся маете, шановна панi? Виiжджаете кудись на дачу? – В очах у нього двоiлося, i пiсля короткоi паузи вiн докинув:– Зволите мати дорослого сина? – І показав пальцем на Швейка.

– Сядеш ти каменем чи нi? – визвiрився на нього Швейк, коли фельдкурат спробував вилiзти з ногами на сидiння. – Гадаеш, я тебе не навчу порядку?

Фельдкурат затих i маленькими свинячими очицями почав роздивлятися довкола, нiяк не розумiючи, що, власне, з ним дiеться.

А далi, вже цiлковито втративши розум, звернувся до Швейка i тужливо сказав:

– Панi, дайте менi перший клас[128 - Панi, дайте менi перший клас… – П’яний фельдкурат уявляе, що розмовляе зi служницею в платному туалетi.], – i зробив спробу спустити штани.

– Зараз же застебнися, свинюко! – гримнув Швейк. – Тебе вже знають усi вiзники, ти вже раз обригав усе, а тепер ще й таке вигадав. Не сподiвайся, що тобi знову удасться не заплатити, як торiк.

Фельдкурат меланхолiйно пiдпер голову долонею i почав спiвати: «Вже мене нiхто не любить…» Але вiдразу й урвав свiй спiв i промовив:

– Entschuldigen Sie, lieber Kamerad, Sie sind ein Trottel! Ich kann singen, was ich will![129 - Пробачте, любий друже, ви дурень! Я можу спiвати, що хочу! (нiм.)]

Потiм вiн зiбрався, мабуть, засвистiти якусь мелодiю, але замiсть цього з його губ зринуло таке розкотисте «тпр-р», що конi зупинилися. Коли за наказом Швейка вони поiхали далi, фельдкурат почав замiсть сигарети розкурювати мундштук.

– Не горить, – промовив вiн розпачливо, вичиркавши цiлу коробочку сiрникiв. – Це ви на них дмухаете.

Але зараз же з’iхав на iнше i засмiявся:

– Ну й кумедiя! Ми в трамваi самi. Еге ж, колего? – І почав нишпорити по кишенях.

– Я загубив квиток, – вигукнув вiн. – Зупинiть! Цей квиток треба знайти!

Та врештi безнадiйно махнув рукою.

– Хай iдуть… – І почав мурмотiти:—У бiльшостi випадкiв… так, все гаразд… У всiх випадках… Ви помиляетесь…

Третiй поверх?… Це вiдмовка… Йдеться не про мене, а про вас, вельможна панi… Платити… Брав чорну каву…

Уже в напiвснi посварився з якимсь уявним ворогом, який буцiмто заперечував його право сидiти в ресторанi бiля вiкна.

– Нiмбурк, пересадка!

Швейк притяг його до себе, i фельдкурат, забувши про поiзд, почав iмiтувати рiзних тварин.