Пригоди бравого вояка Швейка

Обов’язком вiйськових священикiв е негайно передати таких людей вiдповiдним вiйськовим установам для дальшого покарання.

§ 3. В тилових госпiталях можна проводити групове соборування згiдно з висновками вiйськових лiкарiв, якщо вищезгадане соборування не заважатиме роботi вiдповiдних вiйськових установ.

§ 4. У надзвичайних випадках командування вiйськових тилових лазаретiв може дозволити поодиноким особам соборування.

§ 5. Вiйськовi священики зобов’язанi за викликом командування вiйськових лазаретiв соборувати тих, кого запропонуе командування».

Потiм фельдкурат перечитав ще раз розпорядження, в якому його повiдомляли, що завтра вiн повинен пiти на Карлову площу до вiйськового лазарету соборувати тяжкопоранених.

– Слухайте, Швейку! – вигукнув фельдкурат. – Хiба це не свинство? Немовби на цiлу Прагу я один-однiсiнький фельдкурат. Чому туди не пошлють отого побожного священика, що в нас недавно ночував? Йти соборувати аж на Карлак? Я вже й забув, як це робиться.

– То давайте купимо собi катехiзис, там усе буде, пане фельдкурате, – сказав Швейк. – Для духовних пастирiв це щось на зразок путiвника для iноземцiв. В Емаузькому монастирi працював один помiчник садiвника; коли вiн захотiв зробитися послушником i дiстати рясу, аби не зношувати свого одягу, мусив купити собi катехiзис i вивчити, як треба хреститись, i хто единий уникнув первородного грiха, i що значить мати чисте сумлiння, та iншi такi дрiбницi, а потiм вiн потайки продав з монастирського городу половину огiркiв, i його з ганьбою вигнали зi святоi обителi.

Коли Швейк принiс куплений катехiзис, фельдкурат, гортаючи сторiнки, казав:

– Диви-но, соборування може здiйснити лише священик, i то виключно елеем, що його освятив епископ. Отже, Швейку, ви не маете права самi до цього братись. Ану ж бо, прочитайте менi, як треба вiдправляти соборування.

Швейк почав читати:

– «Це робиться так: священик мастить хворому окремi органи чуттiв i тим часом молиться: «Через святе помазання i завдяки всеблагому милосердю, хай простить тобi Бог усi твоi грiхи, заподiянi зором, слухом, нюхом, смаком, мовою, дотиком i ходою».

– Хотiлося б менi, Швейку, знати, – обiзвався фельдкурат, – що поганого людина може заподiяти дотиком. Ви можете це менi пояснити?

– О, багато чого, пане фельдкурате.