Пригоди бравого вояка Швейка

Матраци маемо, стiл маемо, лавку маемо, не тиснемося, мов оселедцi в бочцi, юшку одержуемо, хлiб дають, дзбанок води приносять, убиральня просто-таки пiд самiсiньким носом. У всьому видно прогрес. Правда, трохи далеко на допит ходити, аж через три коридори й на поверх вище, зате в коридорах чисто й людей повнiсiнько: одного ведуть сюди, другого туди, молодого, старого, чоловiкiв, жiнок. Принаймнi радiеш, що ти тут не сам. Кожен упевнено йде своею дорогою й не боiться, що йому в канцелярii скажуть: «Ми тут порадились, i взавтра вас або четвертують, або спалять, як ви самi виберете».

Напевно, тодi було важко вирiшувати, що саме вибрати, i я, панове, думаю, не один би з нас у таку хвилину розгубився. Та що тут багато говорити, свiт не той став, пiшло з iншоi бочки й, що не кажiть, на нашу користь.

Тiльки-но вiн закiнчив промовляти на захист сучасного ув’язнення громадян, як наглядач вiдчинив дверi й гукнув:

– Швейк! Одягтись i на допит!

– Я одягнуся, – вiдповiв Швейк.

 – Я проти цього нiчого не маю, але боюся, що тут якась плутанина. Адже мене раз уже з допиту поперли, то я боюсь, аби пани, якi тут сидять зi мною, не гнiвалися, бо я йду вже вдруге на допит, а вони ще й разу там не були. Ще, чого доброго, почнуть менi заздрити.

– Вилiзти й не патякати! – була вiдповiдь на джентльменську заяву Швейка.

Швейк знову опинився перед добродiем з обличчям злочинця, той без будь-якоi передмови запитав твердо й рiшуче:

– У всьому признаетесь?

Швейк втупив своi лагiднi синi очi в невблаганного пана й лагiдно мовив:

– Якщо шановний пан бажають, аби я зiзнався, то я зiзнаюся, менi це не зашкодить.

Але якщо скажете: «Швейку, нi в чому не зiзнавайтесь», – я викручуватимуся, хоч би з мене i паси дерли.

Суворий пан написав щось у протоколi й, подаючи Швейковi перо, наказав пiдписатись.

І Швейк пiдписав донос Бретшнейдера з таким додатком:

«Усi вищезазначенi обвинувачення проти мене справедливi.

Йозеф Швейк»

Пiдписавшись, Швейк звернувся до суворого пана:

– Може, треба ще щось пiдписати? Чи, може, прийти менi вже вранцi?

– Вранцi вас вiдвезуть до кримiнального суду, – почув вiн у вiдповiдь.

– О котрiй годинi, шановний пане? Щоб, боронь Боже, не проспати.

– Геть! – ревнуло вже вдруге з того боку стола.

Повертаючись до своеi новоi домiвки з залiзними гратами, Швейк промовив до полiцая, який його супроводив:

– Тут усе йде як по маслу.