Пригоди бравого вояка Швейка

– Я гадаю, – сказав Швейк, – що слiд на все дивитися з кращого боку. Адже кожен може помилятись i мусить обов’язково помилятися, що бiльше над чимсь розмiрковуе. Судовi лiкарi – теж люди, у них своi вади. Ось, наприклад, одного разу в Нусле, саме бiля мосту через Ботич[40 - Ботич – струмок у Празi.], коли я вночi повертався з «Банзетiв»[41 - …я вночi повертався з «Банзетiв» – «Банзети» – празький ресторан.], до мене пiдiйшов один пан i потяг гарапником по головi. Я беркиць на землю, а вiн присвiтив менi в обличчя й каже: «Помилка, це не вiн», – i так розлютився через цю помилку, що вперiщив мене ще раз по спинi.

Помилятись аж до самоi смертi – таке вже людям на роду написано. Хоча б отакий випадок: один чоловiк знайшов уночi якогось напiвзамерзлого скаженого пса, взяв його з собою додому й пхнув жiнцi пiд перину. Пес зiгрiвся, опритомнiв i покусав цiлу родину, а найменшого в колисцi розiрвав i зжер. Або, наприклад, я вам розповiм, як у нас удома помилився один токар. Вiн вiдiмкнув подiльський костьол, думаючи, що прийшов додому, роззувся в ризницi, думаючи, що вiн у себе в кухнi, вмостився на вiвтар, думаючи, нiби вiн у своiй хатi в лiжку, накрився якимись покровами з вiвтаря зi священними написами, а пiд голову поклав собi Євангелiе та ще якiсь священнi книги, щоб вище було пiд головою. Вранцi його знайшов там паламар. Токар уже до того часу протверезився й добродушно пояснив, що це, мовляв, помилка. «Нiчого собi помилка, – вiдповiв паламар, – через таку помилку треба знову костьол освячувати». Потiм погнали того токаря до судових лiкарiв, а тi довели, що вiн був при повному глуздi й цiлком тверезий, бо, мовляв, коли б вiн набрався, то ключем не потрапив би в замок костьольноi брами. Потiм цей токар так i помер у Панкрацькiй тюрмi. Або ще наведу вам один приклад, як у Кладно помилився полiцiйний пес – вiвчарка знаменитого ротмiстра Роттера. Ротмiстр Роттер дресирував тих собак i випробовував iх на рiзних волоцюгах, так що всi волоцюги почали обминати Кладненську округу, мов зачумлену. Тодi Роттер наказав жандармам за всяку цiну знайти когось пiдозрiлого. Тi й привели йому одного разу досить пристойно вдягненого чоловiка – вони натрапили на нього в Ланських лiсах. Вiн сидiв там на пеньку. Роттер наказав вiдрiзати клаптик поли вiд його пальта й дав той клаптик понюхати собакам. Потiм цього чоловiка вiдвели до якоiсь цегельнi за мiстом, а по слiдах пустили дресированих собак. Тi його знайшли й привели назад.