Пригоди бравого вояка Швейка

Менi потрiбний гарний пiнчер, або шпiц, чи щось подiбне.

– Це я зможу вам розстаратися, – вiдповiв Швейк. – Вам чистокровного чи якогось Бриська?

– Хотiв би придбати чистокровного пса, – вiдповiв Бретшнейдер.

– А полiцiйного пса ви б не взяли? – запитав Швейк. – Такого, щоб вам зараз усе вистежив i навiв на слiди злочину. Один рiзник у Вршовiце мае такого пса. Вiн йому тягае вiзочок. Цей пес, як то кажуть, у землю свiй талант закопуе.

– Я хотiв би мати шпiца, – стримано, але вперто сказав Бретшнейдер. – Такого, щоб не кусався.

– Отже, ви хочете беззубого шпiца? – спитав Швейк. – Знаю такого: в одного шинкаря в Дейвiце.

– То вже краще пiнчерика, – нерiшуче промовив Бретшнейдер. Його кiнологiчнi знання були зачатковi, i якби не цей наказ з управлiння полiцii, вiн би нiколи нiчого про собак так i не довiдався.

Але наказ звучав точно, ясно i твердо: ближче познайомитися з Швейком на грунтi його торгiвлi собаками. Для цiеi мети Бретшнейдер мав право дiбрати собi помiчникiв i дiстав у розпорядження певнi суми грошей для купiвлi собак.

– Пiнчерики бувають i бiльшi, й меншi, – повiдомив Швейк. – Є в мене на прикметi два меншi й три бiльшi. Всi п’ятеро, можна сказати, ручнi. Можу iх вам щиро рекомендувати.

– Це мене б задовольнило, – заявив Бретшнейдер, – а скiльки коштуватиме один?

– В залежностi вiд розмiрiв, – вiдповiв Швейк, – величина тут мае значення. Пiнчер не теля. З пiнчерами якраз навпаки: що менший, то дорожчий.

– Мене цiкавлять бiльшi, сторожовi собаки, – вiдповiв Бретшнейдер, боячись зловживати таемним фондом державноi полiцii.

– Чудово! – сказав Швейк. – Великих можу вам продати по п’ятдесят крон, а ще бiльших – по сорок п’ять. Але ми про одне забули: яких ви хочете, щенят чи старих, i, крiм того, псiв чи сучок?

– Менi однаково, – вiдповiв Бретшнейдер, для якого все це було непрохiдними хащами. – Роздобудьте iх, а я завтра о сьомiй годинi вечора прийду по них. Будуть?

– Приходьте, будуть, – сухо вiдповiв Швейк. – Але в такому випадку попросив би вас завдаток, тридцять крон.

– Будь ласка, – сказав Бретшнейдер, вiдраховуючи грошi, – а тепер вип’емо по чвертцi вина за мiй рахунок.

Коли вони випили, Швейк теж замовив чвертку вина за свiй рахунок. Бретшнейдер почав умовляти Швейка не боятися його, бо вiн, мовляв, сьогоднi не на службi й тому з ним можна зараз говорити про полiтику.

Швейк заявив, що вiн нiколи в ресторанах про полiтику не говорить, до того ж уся полiтика – це забавка для маленьких дiтей.