Пригоди бравого вояка Швейка

Я дуже, дуже рада, що це йому так на користь.

Потiм вона почала ходити вiд лiжка до лiжка роздаючи цигарки й шоколаднi цукерки, пiсля обходу знову повернулася до Швейка й, погладивши його по головi, сказавши: «Beh?t euch Gott»[88 - Хай вас Бог береже (нiм.).], – вийшла з палати в супроводi свого почту.

Поки лiкар Грюнштейн, провiвши вниз баронесу, повернувся назад, Швейк устиг роздати курчат. Пацiенти з такою швидкiстю ум’яли iх, що лiкар Грюнштейн знайшов лише купу кiсток, обгризених начисто, немовби тi курчата за життя потрапили в гнiздо кондорiв, а потiм iх обгризенi кiстки кiлька мiсяцiв вибiлювало сонце.

Зникли також i военний лiкер, i три пляшки вина. Пропали в шлунках пацiентiв i плитки шоколаду, i пачка печива. Хтось випив навiть флакон лаку для нiгтiв з манiкюрного набору й надкусив зубну пасту, додану до щiточки.

Лiкар Грюнштейн знову став у бойову позу й виголосив довгу промову. У нього немов камiнь iз серця спав, коли гостi вже пiшли. Купа обгризених кiсток пiдтвердила його думку про невиправнiсть пацiентiв.

– Солдати, – почав вiн, – коли б ви мали хоч трохи розуму, ви б не чiпали цього, а сказали б собi: «Якщо ми це зжеремо, то старший лiкар нам не повiрить, нiби ми тяжко хворi». Ви самi довели, що не цiнуете моеi доброти. Я промиваю вам шлунок, ставлю клiзми, намагаюся тримати вас на суворiй дiетi, а ви замiсть вдячностi набиваете своi кендюхи аж по саму зав’язку. Чи, може, ви хочете захворiти на катар шлунка? Не вийде. Ранiше нiж ваш шлунок спробуе все це перетравити, я вам вичищу його так грунтовно, що будете згадувати про це до самоi смертi та ще й дiтям своiм розповiдатимете, як ви одного дня пожерли курчат та напхалися рiзними iншими ласощами i як усi тi лагоминки не втримались у вашому шлунку й чверть години, бо iх викачали.

Отже, гайда тепер за мною, запам’ятайте, я не такий вiслюк, як ви, а трохи мудрiший, нiж усi ви разом. Крiм того, повiдомляю, що завтра ж пришлю до вас комiсiю, бо ви вже довгенько валяетеся тут, а тим часом нiхто з вас не хворий. Ви це щойно самi довели, засмiтивши собi шлунки протягом якихось п’яти хвилин… Кроком руш!

Коли дiйшла черга до Швейка, лiкар Грюнштейн глянув на нього, й спогад про сьогоднiшнi таемничi вiдвiдини примусив його спитати:

– Ви знаете панi баронесу?

– Я ii незаконнонароджений син, – спокiйно вiдповiв Швейк. – Маленьким вона мене кинула, а тепер знову знайшла…

Лiкар Грюнштейн лаконiчно сказав:

– Поставте потiм Швейковi ще одну клiзму.