Цугцванг, або Доба перед весіллям

Поцiкавилася, скiльки буде три в квадратi, яке мiсто е столицею Італii, який звiр зимуе у барлозi. На осмислення отриманоi iнформацii дiвчинi не знадобилося багато часу, тож невдовзi вона озвучила характеристику Андрiя:

– Юнак двадцяти трьох рокiв, добре фiзично розвинутий, хоча й не культурист, приемноi зовнiшностi, хоча й не еталон краси. Що ще?…

– Погляд який?

– Погляд?… Погляд здебiльшого привiтний, iнодi веселий… Може, достатньо?

– Загалом, так. І який висновок можеш зробити на основi свого дослiдження? Хто ж я такий?

Пiсля тривалих роздумiв дiвчина спромоглася лише знизати плечима.

– Дорогенька моя, ти бачиш навпроти себе iнтелiгента. Щоправда, у першому поколiннi.

Почувши це, подруга пирснула зi смiху:

– Теж менi iнтелiгент! Склав один кросворд i вже записався до iнтелiгентiв.

– Ти ж щойно захоплювалася мною, – дивувався вiн.

– Я жартувала, – парирувала дiвчина.

– Але ж справа не у кросвордi.

– Ха-ха! Не надто престижний факультет не надто престижного закладу? – продовжила смiятися Надiя. – А я теж буду iнтелiгентом через два роки, коли закiнчу навчання? За цей час постараюся скласти кросворд. А, може, навiть два складу!..

Продовжувати розмову у такому ключi за добу до весiлля в Андрiя не було жодного бажання. Тим паче, що з кожною годиною почувався все бiльш схвильованим i напруженим. Вiн прагнув пiти до себе додому, лягти i сховатися пiд одiялом.

– Як добре, що батьки Сашка дозволили вiдсвяткувати весiлля у iх будинку.

Дiвчина повернулася на колiна, знову обiйняла його i погодилася iз цим твердженням.

Друг Андрiя, Олександр Косар, з батьками кiлька рокiв тому перебрався до Канади. Хоч вони i тут жили в достатку (чого вартi лише iх будинки у Брюховичах, у Схiдницi, п'ятикiмнатна квартира у Львовi), та все ж вирiшили мешкати за океаном. Нерухомiсть продавати не стали, запропонувавши Андрiевi доглядати за нею i за необхiдностi користуватися.

– Бажання запросити гостей у цей красивий будинок дуже велике. Тож не дивно, що ми наважилися на такий крок, – зазначив юнак i додав: – Сподiваюся, що пiсля весiлля не доведеться запрошувати туди ремонтну бригаду.

Молодi люди ще кiлька хвилин посидiли мовчки, пiсля чого Вербицький повiдомив:

– Гаразд, мабуть, вже пiду. Менi ще треба у перукарню. Сьогоднi ввечерi постараюся зайти.