Цугцванг, або Доба перед весіллям

Десь до одинадцятоi…

Андрiй поцiлував Надю.

– Вибач, – попросила вона. – Не хотiла тебе образити.

– Я не образився, – запевнив хлопець.

* * *

Вербицький вийшов iз будинку i зупинився. Оглянув простори Сихова, вiдчув гарячий подих липневого вiтру i попрямував до зупинки маршрутних таксi. Чекати довго не довелося. Хвилин через двадцять вiн вже опинився в центрi мiста. У перукарнi, яку вiдвiдував регулярно, на нього чекала несподiванка. Цього дня клiентiв обслуговували дiвчата-практикантки. З огляду на те, що якiсть зачiски мала неабияке значення, Андрiй хотiв було пiти звiдти.

Однак, уважно поглянувши на молоденьку сором'язливу дiвчину, яка запрошувала його у крiсло, вирiшив ризикнути. Звiсно, вiдразу повiдомив, до якоi подii готуеться.

Перукарка взялася за справу. Дiяла вона досить впевнено i без поспiху. Тож у Вербицького було вдосталь часу, щоб поспостерiгати за юною майстринею. Спершу вiн кидав у дзеркало поодинокi погляди, згодом став все бiльше задивлятися на дiвчину, адже вивчати ii дii було дуже цiкаво.

Вона старалася i хвилювалася за результат – рум'янець на щоках став помiтнiшим.

– Як пiдстригати на скронях – прямо чи навскiс? – поцiкавилася практикантка.

– Єдине прохання, щоб на обох скронях було приблизно однаково, – повiдомив Андрiй.

Дiвчина на мить зупинилася i глянула на клiента – чи, бува, вiн не кепкуе з неi. Але вираз обличчя Вербицького залишався доброзичливим i перукарка повернулася до роботи.

«Яка ж вона все таки симпатична, – розмiрковував юнак.

 – А скiльки ще таких навколо?… Проте тепер претендувати на ближче знайомство з котроюсь iз них не варто…»

Задоволення вiд зачiски отримали i клiент, i практикантка. Андрiй навiть вiдзначив про себе, що приемнi торкання рук дiвчини дещо заспокоiли його.

* * *

Далi юнак попрямував на ринок, розташований у кiлькох хвилинах ходьби звiдти, щоб зустрiтися зi своею близькою подругою. Там вона мала невеликий власний магазин i ятки. Про зустрiч вони не домовлялися, тож юнак зрадiв, коли ще здалеку помiтив ii.

Вона тримала в руках якийсь журнал i щось записувала. Вербицький зупинився, не став вiдразу пiдходити ближче. Звернувся до дiвчини подумки:

«Таню! Навiть пiсля одруження ти не станеш для мене чужою людиною. Хiба можна тебе, яка дала менi стiльки ласки i тепла, назвати чужою. Твоя краса додавала менi наснаги, твiй оптимiзм додавав сил у складних ситуацiях. Тебе не назвеш тендiтною i беззахисною.