Соната для вітру та ночі

– Добре.

– Ідiть працюйте.

– Я хотiв би спочатку пiти у вiдпустку.

Начальник управлiння здивовано глянув на Отаманчука.

– Пане майоре, – сказав лагiдно. – У нас виконують накази, а не шукають пiдстав, аби втекти вiн них.

– Дружина купила путiвки. Я iй пообiцяв, не здогадуючись про термiнове завдання.

– Гаразд. Бери вiдпустку.

– Дякую.

– Іди, – сказав. Потiм зловiсно: – Надiюся, ти пам’ятаеш, що у нас звiльнення нема. Вiд нас iдуть на пенсiю, або… в могилу.

– Менi це було сказано рокiв з десяток тому, коли влаштовувався на роботу.

– Ступай. Я так, про всяк випадок, – i вишкiрив зуби.

Отаманчук вже знав: покинути працю без проблем у нього не вийде. Але то не його вина – обслуговувати казнокрадiв вiн не наймався. Його, як людину, що володiе певним талантом, запросили захищати iнтереси держави. І вiн погодився. Але коли служба безпеки стала займатися невластивою iй роботою – переслiдувати тих, хто висловлювався проти Президента – вибачте, хлопцi. Що, що, але себе вiн не зганьбить… Правда, вiн знае забагато.

Таких не звiльнюють iз власного бажання. Такi можуть потрапити в аварiю, отримати iнсульт, iнфаркт. Навiть пропасти безвiсти. Вiднинi треба бути обережнiшим. Зрештою, для нього обережнiсть – щось нiби дихання. Коли засадили кiлькох впливових крадiiв, то зрозумiв на власнiй шкiрi, що вiдчувае чоловiк, коли за ним полюють. Правда, нападники скалiченi, замовники в тюрмi. А в нього вiдчуття загрози – як у звiра.

Коли на другий день зайшов у кафе, Василь уже чекав на нього.

Богдан оцiнив обстановку – нормально – i пiдсiв до друга.

– Хлопцi твiй код розшифрували, – сказав тихо. – Там географiчнi координати. З точнiстю до десяти метрiв. Ми те мiсце вже знайшли. Це в морi недалеко побережжя, трохи пiвденнiше Севастополя. Може, там скарб якийсь? – i посмiхнувся.

– То що робитимемо? – спитав Василь.

– Поiдемо, накупаемося в морi. В мене вiдпустка, тому проблем нема. Як ти?

– Я ж бо сам розпоряджаюсь часом.

– Їдемо дня через три. Вiзьми акваланги, усе знаряддя для пiдводноi й надводноi рибалки й про всяк випадок пiстолет.

– Добре.

– Намет також. І нiкому нi словечка.

– Та зрозумiло ж…

– Їдемо твоею машиною.

– Гаразд.

– Своiм у «академii» скажи, аби порядок навели у документах. Ну й нехай будуть обережнi. Й готовi до усього.

– Знову налiт готуеться?

– Так. І серйозний. На аргументи зважати не стануть. Якщо е грошi, то сховайте.

– Дякую. Нiчого в них не вийде. Уже не тi часи.