Кожному своє

Все-таки ти символ. І лиш для того, щоб показати людям, якими вони не повиннi бути.

Юда: Те-те-те. Заладив. Шукаеш там у своiх примiтивних теорiйках. Мене осуджують лиш подiбнi до мене, для того, щоб самим здаватися порядними. Такi, приблизно, як… (показуе на iнтелiгента).

Інтелiгент: Юдо, тебе осуджено за те, що ти зрадив, i за те, що поцiлував при тому. Тепер ти намагаешся не тiльки виправдатись, а й возвести негативну цiннiсть – зраду як необхiднiсть i ганьбиш найвищий цiнник людяностi – поцiлунок. Але уже тодi, коли накинув собi зашморг ти зрозумiв, що глибинна твого падiння бездонна.

Ти не просто зрадив, ти взяв за це грошi.

Юда: (До залу) Власнi переконання треба захищати! (До iнтелiгента). Даремно намагаешся… i повторюеш банальнiсть пересiчного вуличного нiкчеми. (До Христа). Я був виразником iдеi натовпу. Саме в цьому моя трагедiя. Твоя – трагедiя iндивiдуалiста, самiтника, що намагаеться прихилити до себе натовп. Але натовп не любить живого Христа. Натовп любить Гiтлера. Христос потрiбен мертвий! Коли Ти в’iжджав до Єрусалиму, Тебе зустрiчали урочисто, бо кожен ждав реалiзацii своiх найпримiтивнiших бажань, а ти образив iх, крамарiв, закликаючи до стриманостi.

На що було надiятись?! Ти дозволив торжествувати бiснуватим темним силам. Яку насолоду одержали вони вiд Твого приниженого вигляду! «Розiпни!» «Розiпни!» – кричить сита нiкчема, бо iй, гнидi, дано право судити. А раз е право, то чому не осудити. Своiм розп’яттям Ти дав можливiсть Нiкому вiдчути себе Чимось. Наскiльки було б розумнiше прикрикнути на бидло, а не грати з ним у гуманiзм i всепрощення.

Христос: Ти так нiчого, Юдо, i не зрозумiв, бо мислиш розумом тих, кого намагаешся судити. Я дав вам iсторiю, я дав вам перспективу, можливiсть органiзовуватись у суспiльства, нарештi, зробив вас людьми.

Юда: Оце все називаеш людьми?! (робить жест рукою, вказуючи на глядачiв). Оце, що перед блиском золота i рiдну маму продасть, називаеш людьми? Згадай, скiльки кровi пролито iменем Твоiм. Та кров пролита не за iдеали твоi.

Жадоба влади, багатства, пiдступнiсть, зрада, ницiсть, безпринципнiсть – ось суть усiх оцих, кого Ти називаеш людьми… А галасу! А крику! Ми утверджуемо iстину i мир!.. Їi будуть утверджувати, якщо ця iстина приносить золото, доти, доки на цiй землi каменя на каменi не зостанеться, а говориш – людьми… Та з’явись Ти ще раз, розiпнуть Тебе знову…

Христос: Ти бачиш лиш собi подiбних, Юдо. І не любиш людину, бо не можеш нею бути. Людиною бути тяжко.