Кожному своє

– А куди подiти акторiв, режисерiв, художникiв? – спитав хтось з молодих.

– Талановитих – у театр, бездарних – а iх бiльше… – менi iх не шкода. Зате народяться новi професii: програмiст-постановник, програмiст-художник, програмiст-iнженер-сценарист та iншi. П’ять-шiсть фахiвцiв з двома десятками акторiв, що озвучуватимуть фiльм (акторiв нiхто i нiщо нiколи не замiнить, як i поетiв), за день-два створюватимуть такi шедеври як «Вiйна свiтiв», чи щось подiбне до американськоi «Клеопатри»… буде вiдтворена вся iсторiя людства, ми змоделюемо системи вiдносин мiж людьми, народами, певнi програми виховання i таким чином створимо умови для викорiнення злочинностi.

– Вибачте, пане професоре, – перебив Паскудний. – А що було далi з Христом i Юдою?

– Потiм ми заклали в машину програму, в якiй мiстився двотисячолiтнiй досвiд християнства, i записали продовження дiалогу. Пiсля обiду ми зможемо ознайомитись.

…Каву пили поспiшаючи. Пiсля Братишин молодший запросив усiх до зали. Коли гостi зручно влаштувалися, сказав:

– Украiнський театр готуе до постанови мою п’есу.

Деякi уривки – витвiр машини. У всякому разi сцена, яку зараз розiграють моi друзi – артисти нашого театру – написана з допомогою машинноi iнформацii. То ж почнемо.

На iмпровiзовану сцену вийшли Артур, Симон i Леонiд. Артур в ролi Ісуса Христа, Симон – Юди, а Леонiд грав iнтелiгента ХХ столiття.

Інтелiгент: Я – двадцяте столiття. Мiст у столiття перше перекинув комп’ютер, який змусив його й заговорити. Оскiльки двадцяте столiття осудило перше, я сьогоднi тут, щоб захищати його… Тобi слово, Юдо.

Юда: (до Христа) Ти прийшов, щоб врятувати усiх. Значить, я ще не зрадив тебе, а Ти уже простив менi.

Христос: Я простив, а люди нi.

Юда: Своiм вчинком я приблизив те, що було неминучим. У Твоiй смертi моеi вини немае. Нею Ти спокутував нашi грiхи… моi теж… Хоча страждав я бiльше, нiж Ти.

Христос: Хто вимiряв глибину страждання?

Юда: Ти помирав за iдею, а я вiд того, що життя позбавлене будь-якого сенсу. Твое життя, Твоя смерть були осяянi iдеею порятунку людства, себе ж принiс я в жертву, аби так сталось.

За це мене осудили. Яка жорстока несправедливiсть!

Інтелiгент: Воiстину, злочинець не пiде на злочин, не виправдавши себе перед тим.

Юда: Мовчи. Що ти там знаеш. Ти ще не жив, а глянь у свою душу… Що страшно? Вона уже гнила… а намагаешся мати власну думку.

Інтелiгент: Не тiш себе, що всi такi, як ти. Тi, кого маеш на увазi, дiйсно, схожi на тебе, може, навiть, гiршi.