Кожному своє

– Крайнощi, Григорiю Федоровичу, крайнощi.

Якраз тодi сталася аварiя на хiмзаводi, i Братишин вiдклав роботу над моделлю. Втягнувся у будiвництво. Коли вiлла була готова, вiн попросив Чалого залишитись.

– Живи зi мною, якщо хочеш. Зараз у тебе замовлень не буде. А над своiми проектами зможеш працювати тут.

В особi Олега Івановича Братишин знайшов мовчазного друга, управителя, при необхiдностi навiть доброго кулiнара i гарного спiвбесiдника.

Вiд людей оберiгав болючу таемницю. Ще будучи учителем зустрiв красуню i одружився.

І от, коли народився син, його краля закохалася в iншого. Залишивши чоловiка з дитиною та рекомендацiями як доглядати ii, вона майнула з тим свiт за очi.

З того часу – нi звуку.

Тодi вiн розгубився, а як маленький Костя захворiв, думав збожеволiе… На щастя дитина виявилася мiцною.

А коли чорночубому юнаковi виповнилося двадцять i вiн прекрасно виконував найскладнiшi сонати Бетховена, вiдносно добре розумiвся у фiлософii, малярствi, батько вiдчував себе щасливим безмежно.

– Тату, – запитав якось син. – Чому ти так наполегливо радив менi вивчати украiнську лiтературу?

– Бачиш… – Григорiй Федорович задумався. – Украiнська лiтература, сину, у свiтовiй культурi – явище унiкальне. Вона розвивалася майже у пiдпiллi. Другоi, яка розвивалася б у таких умовах, нема. Вся свiтова лiтература мала пiдтримку, а наша – винищувалась; у будь-якiй краiнi письменника шанували, у нашiй – шельмували; скрiзь у свiтi рукописи з письмового столу йдуть до друку, а у нас – бiльшiсть пише в майбутне або у «захалявну книжку».

Та вона збереглася, живе i утворюе великий пласт нашоi духовностi.

Костянтин теж грiшив пером. Його поезiя – то спроба заглянути у глибину столiть, повернути, реабiлiтувати те святе, що плекали прадiди, то вiдчуття тягаря й вiдповiдальностi кожного за помилки i злочин предкiв. В iнтимнiй лiрицi – здивування перед незбагненною таемницею кохання.

Друзi його пiдтримували, учили вiршi напам’ять, iз захопленням читали.

А наречена Вiкторiя Чорна порадила написати п’есу, скориставшись при цьому комп’ютерними моделями батька. Костянтин зробив це. І сьогоднi, в день батькових iменин, коли з’iдуться гостi, вiн прочитае уривки п’еси. Вiрнiше, ii розiграють артисти украiнського театру Артур Величко, Симон Мар’янiв i Леонiд Зленко – його друзi.

Пiд’iхав автобус i кiлька машин.

– Ходiмо зустрiчати, – сказав Григорiй Федорович синовi. – Гостей буде багато.

Дiйсно.