Сповідь з того світу

На сходi небо було червоним: невiдомо, чи то на вiтер, чи на дощ, чи на смерть. Сонячнi променi освiтили поле пiд Городком, чорну дорогу, голi дерева й придорожню пожовклу траву, притрушену брудним листом. Грудень цьогорiч видався досить теплим: певно, все-таки суне оте глобальне потеплiння, нема уже тiеi зими, що колись…

Іванове тiло пiдвезли на каталцi до «швидкоi» i з гуркотом закинули всередину. Двое лiкарiв i сестричка спритно заскочили, зачинили дверцята, i «швидка» рвонула з мiсця, ревучи двигуном та завиваючи сиренами.

Траса уже не була такою пустельною: водii проiжджали повз мiсце пригоди i з цiкавiстю зазирали, намагаючись вгадати, що тут сталося. Частину дороги довелося обгородити: тут зараз будуть працювати слiдчi з експертами. Мiсцевий дiльничий iнспектор уже був на мiсцi, стояв бiля тих кущiв i оглядав мiсце трагедii, iншi хлопцi посiдали у машини, щоб зiгрiтися: все-таки не май мiсяць. Чекали прокурорських.

Пан Михайло працював у карному розшуку не перший рiк i добре знав, як слiд дiяти у таких ситуацiях.

Саме йому встигла подзвонити Марiя, i саме вiн летiв на виручку своiм знайомим на чолi мiлiцейського наряду. Уже дорогою викликав «швидку» i пiдняв на ноги ДПС. Не встиг. Знову це прокляте дежавю…

Бачачи могутню постать Михайла на дорозi, водii старанно i швидко оминали це мiсце i роз’iжджалися. Дуже мало виявилося бажаючих висунути голову у вiкно i спитати:

– Командире, що тут?

Михайло тодi просто глипав своiм сердитим поглядом на цiкавого, той втягував голову у плечi i поспiшав зникнути чимдалi з очей.

Майор озирнувся навколо, тодi пiдiйшов до Івановоi машини, залiз усередину. Зважаючи на його велетенський зрiст i могутню статуру, зробити це було зовсiм не просто, але вiн таки всiвся на сидiннi водiя, одягнув рукавички.

– Для кого ж роблять цi машини?

Найперше кидалася в очi спортивна сумка, що стояла на задньому сидiннi. Майор легенько обмацав ii i зробив висновок, що нiчого цiкавого у нiй бути не може.

І тут погляд його вперся у веб-камеру, що була вмонтована зверху.

– Цiкаво, що там за кiно?

Доки iнформацiя з флешки «грузилася» у Михайлiв планшет, майор продовжував оглядати салон. Зауваживши жiночу сумочку, узяв ii в руки, став виймати i розглядати ii вмiст. У боковiй кишенцi знайшов паспорт. Розгорнув, на нього дивилася Марiя – геть молоде дiвча. Далi, вже в iншому вiддiлi знайшов зелену папку з документами.