Сповідь з того світу

Нашвидкуруч переглянув, перегорнув, тодi склав цю папку i сховав собi у внутрiшню кишеню куртки. Схоже, бiльше тут цiкавого не було нiчого, тож Михайло сховав планшет, поправив усе, як було, i вийшов з машини.

Навкруги i далi панував спокiй: дiльничний продовжував стояти бiля кущiв, балакаючи з кимось по мобiльному, а хлопцi сидiли в машинi й, очевидно, травили анекдоти. З боку Городка iхала чергова машина, тiльки цього разу вона не проiхала повз, а зупинилася на узбiччi. Це була BMW Х5, з неi вийшов чоловiк у прокурорськiй формi, зачинив дверцята i натиснув кнопку сигналiзацii.

Михайло впiзнав його – слiдчий прокуратури Недоля. Той пiдiйшов, подав руку.

– Привiт доблеснiй мiлiцii.

– Дай, Боже, i прокурорським… Ой-ой-ой, де ж ти так свою «беху» добив?

Михайло мав на увазi вигляд машини: вона була вiд колiс до скла обтрiскана свiжим болотом.

– Не можу сидiти без дiла: проiхався по територii, подивився. Думаю, може побачу щось цiкаве. А тут як? Що з потерпiлими?

– Надii дуже мало.

– Ну, кома – то ще не крапка. Операцiю «Перехват» оголосили?

– Свое дiло знаемо.

– Щось знайшли? – далi розпитував Недоля.

– Гiльзи вiд ТТ. Кров. А ще бичок «Мальборо».

– Ножi, пiстолети, битки… Як же менi набридли тi iхнi дебiльнi розбори…

Михайло знизав плечима.

– На розбори не схоже: не такий Іван, та й жiнка з ним iхала. Не пiшов би сам проти чотирьох.

– Чотирьох? – перепитав Недоля, примруживши очi.

– По слiдах видно, що нападникiв було четверо.

– Ух ти. Мало того, що Шерлок Холмс, то ще й Слiдопит. Щось засидiвся ти в майорах, Мiша.

– Михайло, – поправив майор.

Недоля закурив «Мальборо», дiйшов ближче до Івановоi машини, зазирнув усередину, потiм обiйшов навколо, вивчаючи слiди на землi.

– Ти, Мiша, можеш бути вiльним, ми вже далi самi.

Михайло пiдiйшов, горою навис над «слiдаком».

– Це були моi добрi знайомi.

Слiдчий випустив дим з легенiв.

– І чим ти тут поможеш, Мiша? Справа резонансна, в областi знають.

Нiби на доказ тих слiв, у Недолi знову задзвонив телефон. Слiдчий глянув на дисплей, тодi узяв слухавку.

– Слухаю, товаришу полковник. Так, уже на мiсцi. Працюемо. Так, усе пiд контролем. Обов’язково. Так, усе зрозумiло, буду доповiдати.

Недоля сховав телефон у кишеню, поглянув на Михайла i мовив скрушно:

– От бачиш. І так кожних п’ятнадцять хвилин.