Сповідь з того світу

А хто знае таку старовинну коляду, чи навiть щедрiвку, про чотирьох волiв? Ти, Марусе, маеш знати, це твоеi бабцi улюблена…

Так, я знала. Бабуся увесь час ii менi спiвала…

Пасла Маруся чотири воли в долинi.

Гей же, в долинi,

При молоденькiй, при зелененькiй ялинi!

Ой пасла, пасла, воли згубила в долинi.

Гей же, в долинi.

При молоденькiй, при зелененькiй ялинi!

І не знаю, що на мене найшло: пiсня нiби сама вирвалася з моеi душi i полетiла залом. Усi присутнi подивовано глипали на мене, раптом один за одним почали аплодувати.

– Браво! – гукнув екс-Чорт.

Я пiдняла руки вгору, заспокоюючи iх, Марiя Василiвна поплескала у долонi:

– Досить приколюватися: колядка i справдi суперова. А зараз давайте попрацюемо над фiнальною сценою, бо вона у нас трохи «сирувата». Гайда по мiсцях!

Доки ми говорили, пiдтягнулися й iншi нашi актори, що враз розчинилися за лаштунками – i ми почали свою роботу. Вертеп наш мав би вийти незвичайний – городоцький – за нашим власним сценарiем…

Роздiл 2

Гаврило

Пан Гаврило ходив до церкви, коли тiльки випадала найменша нагода.

Вiн приходив, ставав навколiшки й молився, питаючи в Господа поради та розради. Проказавши усi своi молитви, пан Гаврило сiдав на лавочцi i просто сидiв, роздумуючи у цiй святiй тишi. Думок тут приходило особливо багато, так нiби Господь говорив до нього, навчаючи. Гаврило цiлком був занурений у це слухання-задуму i лише час вiд часу вiдповiдав «Слава навiки Богу», коли хтось iз прихожан вiтався з ним.

Приходив пан Гаврило до цiеi церкви, скiльки себе пам’ятае, ще з дитинства, усе свое життя. А життя у нього було ой нелегке, зараз уже всього i не згадаеш! Та й навiщо? Нема чого оглядатися. Попереду нова мiсiя. Дуже важлива.

Люди у мiстi знали i поважали його у першу чергу як вчителя, патрiота i просто порядну людину, яка все життя боролася, страждала i вiрила. Багато хто тодi називав цю працю «сiзiфовою», одначе Тi-Що-Йшли-Вперед свого таки домоглися: залiзобетонна система, обвита товстими ланцюгами й освячена кров’ю невинних, таки впала.

Рухнула, розвалилася, розсипалася, як будиночок на пiску…

Сам пан Гаврило виховував молодь, писав статтi, робив iсторичнi розвiдки, а також розкопки, пiд час яких знаходили кiстяки людей, закатованих котроюсь iз систем. Вiн завжди говорив правду, заодно спростовуючи брехню, i слово його було сильним. Цього слова боялися…

Про своi досягнення пан Гаврило розповiдати не любив, уперед дивився.