Сповідь з того світу

А там, на жаль, нiчого доброго не було: все, за що вiн так боровся, що захищав, – поволi зсихалося пiд тиском людськоi байдужостi та корисливостi. Почала вибудовуватися нова система, покликана перетворити його людей на маргiналiв, карликiв, зробити iх плебеями на власнiй землi. Споконвiчнi цiнностi було побито тяжким побутом та злиднями, а те людське, що iще лишилося, – перекручували в iнший бiк, на 180 градусiв. Молодь росла уже не та, що колись… Та й що з них виросте, коли вони на своiй же землi – соцiальнi сироти.

Хiба ж для того вiн так терпiв, хiба ж тому присвятив стiльки рокiв свого життя?

А тим часом система росла i дужчала…

– Слава Ісусу Христу! – вчергове привiтався хтось iз Гаврилом, той так само напiвавтоматично вiдповiв:

– Слава навiки Богу!

– Я знав, що знайду тебе в нашiй церквi. Нiде твоя життева батарея не зарядиться так, як тут.

Тiльки тепер Гаврило зрозумiв, що бiля нього пiдсiв не простий прихожанин. Оглянувся: це був майор мiлiцii пан Михайло.

– Тобi, друже, також не завадило б сюди частiше приходити.

– Так, я знаю. Але у мене в цьому мiстi дуже багато справ, тому, вiдповiдно, дуже мало часу на те, щоби розслабитися.

На якусь мить запала мовчанка.

– Я так розумiю, зараз ти тут також у справi? – першим спитав Гаврило.

Вони поглянули один на одного, погляди iх перетнулися.

– Чорнi щось придумали, – мовив майор. – Хмари згущаються. Вони стягли до Городка велику силу.

Гаврило з Михайлом знову помовчали, розмiрковуючи.

Були знайомi вже з тисячу лiт i навчилися розумiти один одного з пiвслова.

– Я не дивуюся: нова система росте i крiпне. Людський ресурс не безмежний, ми втрачаемо кожен день. Скiльки так ще буде тривати, чи довго ми протримаемося? – мовив Гаврило, але його спiвбесiдник не мав часу вiдповiдати на риторичнi запитання.

– Чорнi надто сильнi, iх надто багато, вони в кожному кабiнетi. Скоро тi виродки захочуть все. Все. Треба нарештi ставити питання руба! Мусимо зробити ставку…

Гаврило навiть слухати того не хотiв, перервав Михайла на пiвсловi:

– Запам’ятай, Михайле, ми тут не для того, аби грати з чорними в шашки.

Наше завдання – тримати рiвновагу, баланс. Хочеш поставити все на людей? Це ж люди, Михайле, вони слабкi…

– Були й сильнi помiж ними, сам знаеш. Чорнi довго чекати не будуть: невдовзi почнеться. Ми не вистоiмо – сам бачиш, якi хмари лiзуть. Нам треба вириватися з того кола, iнакше кiнець наш близько.