Сповідь з того світу

Мусить бути чоловiк, що проведе нас крiзь пiтьму!

Знову мовчанка-задума.

– Як ми його впiзнаемо?

– Мае сам до нас прийти. Так було сказано.

І ще раз та сама мовчанка, та сама задума.

– Не знаю, – завагався Гаврило. – Я людям нiколи не вiрив. Вони Христа розiп’яли…

Роздiл 3

Марiя

Наш дiм був спроектований i зведений руками мого чоловiка. Іван у мене – iнженер-будiвельник, пiдприемець, майстер на всi руки. Спочатку було важко: ми з ним жили в орендованiй квартирi, багато працювали, але потроху стали на ноги, i перед тим, як на свiт мав прийти наш синочок Івасик, ми уже переiхали у свою хату.

Вона не Бог зна яка велика чи модерна, але тут було дуже затишно…

Отож, я називаюсь Марiя, живу в Городку, маю роботу, сiм’ю, е актором аматорського драматичного гуртка. Нiколи зiрок з неба не хапала, не ганялася за славою чи розкошами: у своi двадцять п’ять мала вiд життя все те, що хотiла. Для мене завжди найголовнiшим була моя сiм’я, хоча тодi я iще цiлком i не усвiдомлювала усiеi глибини цих слiв, навiть не уявляла, як сильно я люблю свого чоловiка i дитину.

Це знання прийшло трохи пiзнiше…

Я зайшла до хати, зачинила за собою дверi, роззулася i звичним рухом кинула ключi на тумбочку.

– Чому нiхто не йде зустрiчати маму? – гукнула я з коридору в надii, що зараз вибiжить Івасик i кинеться менi на руки. Та його не було, i в хатi панувала пiдозрiла тиша.

Мiй чоловiк Іван сидiв за своiм комп’ютером у кiмнатi, працював. Я дуже любила спостерiгати за ним у такi моменти: був зосереджений на своiй роботi так, що не зауважував бiльше нiчого навкруги себе.

У моiй уявi вiдразу чогось повставав Франкiв Каменяр, який лупае гранiтну скалу, чи великий Прометей, що несе людям вогонь. Мабуть, вони так само любили свою роботу…

Ах лента за лентою набоi подавай,

Вкраiнський повстанче в бою не вiдступай!

Не знаю як Каменяр з Прометеем, але Іван завше собi пiдспiвував, або пiдсвистував, коли щось робив.

Таку вже мав звичку.

Мiй чоловiк чогось уподобав собi саме мене, хоча дуже багато дiвчат задивлялися колись на нього i кидали у його бiк недвозначнi погляди. Жив вiн у Заставському передмiстi, його батькiвська хата стояла за кiльканадцять метрiв вiд нашоi. Тут, на Заставському, пройшло його дитинство i молодi роки, як вiн сам любить хвалитися: «тусувався я з Вокзалом». Я ж зi своiми батьками мешкала у центрi Городка, недалечко вiд церкви Благовiщення.