П'ятнадцятирічний капітан

Не без труднощiв, повзком дiсталися вони центрального люку, що виднiвся мiж уламками щогли, i спустилися в трюм.

В напiвзатопленому трюмi не було нiяких товарiв. Вiтрильник йшов виключно пiд балластом; тепер пiсок пересипався на лiвий борт i своею вагою втримував човен на боку. Надii на цiнний вантаж не справдилися. Тут не було чого рятувати.

– Тут нiкого немае, – сказав капiтан Халл.

– Нiкого, – пiдтвердив Дiк Сенд, заглядаючи в передню частину трюма.

Але пес на палубi заходився гавкотiнням, наполегливо намагаючись привернути увагу людей.

– Повертаймося, – сказав капiтан Халл.

Вони пiднялися на палубу.

Собака пiдбiг до них i почав тягнути до юта[14 - Ют – кормова частина палуби корабля].

Вони пiшли за ним.

Там, на пiдлозi кубрика[15 - Кубрик – житлове примiщення для команди.], лежало п’ять чоловiк – ймовiрно, трупи. При яскравому свiтлi, що проникав через грати, капiтан Халл побачив, що це були негри.

Дiк Сенд переходив вiд одного до iншого. Йому здалося, що безталаннi ще дихають.

– На борт «Пiлiгрима»! Всiх на борт! – наказав капiтан Халл.

Було покликано усiх матросiв, що залишилися в шлюпцi. Вони допомогли винести потерпiлих вiд кораблетрощi з кубрика.

Це не було легко, проте через декiлька хвилин всiх п’ятьох спустили до шлюпки. Нiхто з них не приходив до тями. Можливо, кiлька краплин бальзаму и ковток води зможуть повернути iх до життя.

«Пiлiгрим» стояв в дрейфi всього за пiв-кабельтова i шлюпка швидко пiдпливла до нього.

За допомогою каната, спущеного з грот-щогли, потерпiлих один за одним пiдняли на палубу «Пiлiгрима».

– Ох, бiдолашнi! – скрикнула мiсiс Уелдон, побачивши п’ять розпростягнутих непорушних тiл.

– Вони живi, мiсiс Уелдон! – сказав Дiк Сенд. – Вони ще живi! Ми врятуемо iх!

– Що з ними трапилося? – запитав кузен Бенедикт.

– Зачекаемо, поки вони прийдуть до тями, i тодi вони самi розкажуть свою iсторiю, – вiдповiв капiтан Халл. – Але перш за все необхiдно дати iм води, в яку додаймо краплину рому.

Почувши це iм’я, пес весь витягнувся, неначе виконуючи стiйку, глухо загарчала, а ii шерсть стала дибки.

Кок не з’являвся i не вiдповiдав.

– Негоро! – ще голоснiше крикнув капiтан Халл.

Негоро вийшов з камбуза.

Заледве вiн зробив крок, пес плигнув, намагаючись вчепитися йому в горло.

Португалець вiдбив напад кочергою, яку прихопив, виходячи з камбуза. Два матроси схопили собаку.