Все тільки починається

І Леся вже знала, що не встоiть, бо через кiлька хвилин Ярина почне тиснути на все, що зможе i, зрештою, iз сльозами звинуватить ii у тому, що вона не справжня подруга. Основний аргумент, який, чомусь завжди дiе на Лесю.

– Я навiть не впевнена, що ми все правильно робимо. Бабця менi колись розповiдала, але казала, що це небезпечно. Якщо випустити iз дзеркала дух, то вiн буде все життя лякати. От i в вас нiчого не вийшло.

– Бачиш, нiчого з нами не сталось i з тобою не станеться. А якщо получиться, то ти побачиш свого судженого.

Ну!

– Але, девки, якщо у вас не вийшло, то певно, щось неправильно, я щось забула i в мене тоже не вийде.

– Тим бiльше нема чого боятися. Ну Лесюнька, попробуй. Якщо i в тебе не вийде, то вже будем знати наверняка.

Леся видихнула, надимаючи щоки – такого напору вона не сподiвалась.

– Добре. Виходьте.

Дiвчата вийшли з кiмнати, церемонно прикривши дверi. Леся зiтхнула i подумала, що можна тихо пересидiти, а дiвчатам скаже, що нiчого не вийшло. Вони однаково нiколи не дiзнаються, що вона навiть не спробувала.

І хто тягнув ii за язик? Нащо було розповiдати? Подруги сприйняли все, як чергову розвагу, може тому вони нiчого i не побачили. А Леся боялась: у дитинствi вона наслухалась бабусиних iсторiй про домовикiв, вiдьом, духiв i про те, якi наслiдки може мати необережне поводження з ними. Вона виросла i була певна, що страхи залишились у дитинствi, а виявилось, що нi.

І от тепер вiд думки, що доведеться дивитись у безкiнечний темний коридор iз дзеркал i свiчки, та ще й у темнiй кiмнатi, iй ставало млосно.

Бабуся вмiла страшно розповiдати. В той же час ii злила думка, що навiть Ксюха, яка боялась майже всього – i та спробувала.

– Уф. Будь, що буде. Раптом вдасться?

Леся зiбрала своi рудi кучерi на потилицi i, скрутивши iх, заховала пiд комiр. Тодi сiла за стiл, запалила свiчку i, вимкнувши настiльну лампу, тремтячою рукою поставила свiчку мiж дзеркалами.

– Суджений, ряджений, прийди до мене…

Вогник свiчки хитнувся, як вiд протягу i Лесi здалось, що вона чуе смiх: глибокий, грудний, з дзвiночками… Смiх чоловiка… Раптом iз дзеркала вiйнуло лiсовим повiтрям i ii щоки торкнувся легкий поцiлунок…

Леся з диким вереском вiдскочила вiд столу, перекинувши крiсло, дзеркала i свiчку.

В кiмнатi стало зовсiм темно i вона, боячись ступити крок, щоб не порiзати ноги скалками, заверещала з новою силою.

Опам’яталась вiд того, що ii трусять так, що боляче шиi.