Вітіко

В кiмнатi стояв високий стовп iз багатьма залiзними кiльцями. В двох кiльцях стримiли запаленi буковi скiпки. Жiнка вставила свою скiпку в трете кiльце. Вершник сiв на дерев’яний стiлець. Жiнка накрила скатертиною ялиновий стiл, а потiм поставила на стiл миску з супом. Їли суп усi: вершник, господар, жiнка i дiти. Потiм господар сказав:

– Я подбаю про вашого коня, бо ви, може, втомленi.

– Подбаемо разом, – поправив його вершник.

Чоловiк узяв скiпку й пiшов у хлiв, вершник – услiд за ним. У хлiву вершник дав коню вже наготовану пашу.

Потiм обидва повернулись до кiмнати. Але ходили до хлiва i назад ще не раз, аж поки як слiд подбали про коня, i тодi господар проказав:

– А тепер ми пiдемо спочивати, доброго й вам спочинку.

– Вам теж, – побажав вершник.

Жiнка повела дiтей у бiчну комiрчину, а чоловiк пiшов за дружиною i дiтьми.

Вершник вiдстебнув меч, зняв шолом iз голови, загасив скiпки, лiг одягнений на лiжко, що стояло в кутку кiмнати, поклав коло себе меч i приготувався спати.

Коли наступного дня над лiсом зiйшло сонце, вершник iз шоломом на головi i мечем на поясi вже стояв перед хатиною.

Коло неi, як i коло iнших хатин, було трохи поля i лука. Чорнi горбки, що були вогнищами для випалювання вугiлля, горiли i димiли, як i вчора.

З хатини вийшла жiнка з дiтьми, якi сьогоднi були вбранi охайнiше, i запросила:

– Ходiть снiдати, любий пане.

Вершник зайшов до кiмнати, i всi разом поiли з миски, повноi теплого молока з житнiм хлiбом.

Поснiдавши, вершник пiшов до хлiва й погодував коня.

Впоравшись, мовив:

– Сьогоднi недiля, тож кiнь нехай спочивае! Я пiду нагору в лiс i до скелi Трьох Сiдал. Я бачив ii вчора з краю широкоi гори. Пополуднi я повернуся. А ти, Матiасе, подбай опiвднi про коня, ти вже знаеш як.

– Я дбатиму про нього, як i про того молочно-бiлого коня в Планi, якого ви мали.

– Але для завдання, яке тепер стоiть передi мною, той бiлий кiнь був би заслабкий, – мовив вершник.

– То вiзьмiть принаймнi шматок хлiба з собою, – озвалася дружина.

Вершник узяв поданий шматок хлiба й заховав у куртку. Потiм пiшов до струмка, що бiг поблизу вiд хатини. Мешканцi хатини провели його аж до води.

– Як гарно тече Мiхель коло вашоi хатини! – в захватi мовив вершник.

– Еге ж, – кивнув головою чоловiк, – але iнколи, хоч i не часто, просто в хатину.

– Ну, бувай здоровий, Матiасе, i ви, панi, теж iз вашими дiтьми, – побажав вершник.

– Бувайте здоровi, молодий пане! – вiдказав чоловiк.