Небезпечний свідок

Небезпечний свiдок

Анатолiй Сергiенко

«Небезпечний свiдок» – гостросюжетний пригодницький твiр, де захоплююче розповiдаеться про те, як колишнiй енкаведист за допомогою найманцiв органiзовуе акцii по вилученню документiв, якi свiдчать про його злочини. Дiя вiдбуваеться в серпнi 1991 року напередоднi вiйськового перевороту в Москвi (ГКЧП). Головний герой i гадки не мав, що його невинний флiрт з жiнкою репресованою радянською владою обернеться для нього небезпечною сутичкою з пiдступним i жорстоким ворогом – КДБ.

Анатолiй Сергiенко

Небезпечний свiдок

1

Зуби цокотiли вiд холоду, череп розколювався, ломило тiло, я лежав скоцюрбившись, i не мав сили навiть поворухнутися. Лише мозок справно працював, шарпав мене у минуле, примушуючи думати, згадувати…

Де я? Що зi мною? Темно, як у могилi. Запах льоху, землi, картоплi гнилоi. Лiкоть уперся у щось тверде, ноги далi не розгинаються. Може, мене поховали живцем i я лежу в трунi? Закопали, зараз пiдведу голову, а вона упреться в наглухо забите вiко? Скiнчиться повiтря, почну задихатися, кричати, гупати, волати про допомогу, зiйду з глузду вiд жаху, серце розiрветься i тодi – кiнець.

Легкий, раптовий. А як серце витримае, не збожеволiю, i останнi хвилини будуть довгими, болiсними?…

Волосся заворушилося на головi. Раптом i справдi вiдчув бiль у грудях, наче хтось раз по раз штрикав голкою в серце, i менi здалося, що бракуе повiтря. Невже смерть? Отак непомiтно вiдiйти, загинути по-дурному, не знаючи за що? Бовдур, нiкчема! – подумки картав себе, – не мiг сповiстити мiлiцiю, лишити спiд! Кинувся у вихор пригод, бавлячись, як дитина, в дорослу небезпечну гру, адже здогадувався, з ким маеш справу.

Ех, прикро, боляче, страшно!

Спробував простягнути ноги – дошка! Невже закопали? Як нестерпно болить голова, дзвенить, ось-ось лусне. І рука не слухаеться, онiмiла, здерев'янiла, пальцi не гнуться. Спокiйно! – наказав собi, – не скигли, не панiкуй, ти ще живий, ще не згас.

Перевернувся якось горiлиць, облизав сухi пошерхлi губи. Хотiлося пити, в ротi пересохло, неприемний металевий присмак. Чим вони мене напахтичили, нагодували, що дотепер не можу вiдiйти? Здаеться, i руку кололи. Спочатку з газового балончика чвиркнули, потiм по головi вдарили, оглушили для певностi. Кинули на задне сидiння. повезли… Могли й одразу вбити, щоб не мучився.