Морошка для Оксани

Морошка для Оксани

Анатолiй Сергiенко

Первая любовь #1

Перша любов приходить у 13—14 рокiв, але трапляеться й пiзнiше… А бувае, що людина взагалi не спроможна на високе почуття i не знае, що таке справжне кохання. Герой твору Юрко Титаренко, новоспечений iнженер з бурiння нафтових i газових свердловин, iде працювати на Крайню Пiвнiч услiд своеi долi – дiвчини Оксани. Адже Оксана, в яку безнадiйно закоханий хлопець, дружина товариша, з яким той п’ять рокiв прожив у однiй кiмнатi студентського гуртожитку. Як складуться стосунки з коханою та чи знайде Юрко стежку до ii серця?

Анатолiй Сергiенко

Морошка для Оксани

Повiсть про любов

1

Вiтер-свiжак з Татарськоi протоки ще зранку розiгнав легенькi вогнистi хмари i, чи не вперше за довгi липневi днi, виглянуло довгождане сонце.

Взувши кирзовi чоботи замiсть «болотникiв», якi за мiсяць дощiв устигли добряче набриднути, я крокував на нову бурову, куди мала переiхати бригада. Йшов навпростець, через болотисту низину, тримаючись ледь помiтноi стежки, старанно обходячи блюдця прозорих, жовтуватих вiд торфу калюж. Пружинив пiд ногами мох-ягель, бурштинова, вже дозрiла морошка з краплинами роси iскрилась на вранiшньому сонцi. Я дивився на нiжнi ягоди схожi на велику малину, що росла в батьковому садку i дивувався. Коли морошка встигла достигнути? Зовсiм недавно низина була вкрита килимом бiлих квiтiв. Минув мiсяць, не бiльше, i морошка дозрiла. Як швидко бiжить час! Коли я вперше спробував цих дивних ягiд? Три роки тому, в гуртожитку, а здаеться, це було вчора, так чiтко все пам’ятаю. Оксана подала тарiлку. Я вкинув у рот кiлька ягiд. Вiдчув iхнiй кисло-солодкий смак, приемну свiжiсть, i радiсне передчуття чогось незвичайного охопило мене. Ще тодi дав собi слово назбирати цих дивних ягiд Оксанi. Обiцянку свою так i не виконав. Три роки промайнуло, а скiльки подiй сталося!..

Схилом узгiрка збiгали донизу приземкуватi, скрученi вiтром модрини, далi сiрiв рiденький лiсок карликових берiзок, за яким бовванiла бурова вишка.

Ось i вона, бурова. Стоiть мовчазна, тягнеться в небо, немов космiчний корабель на стартi, чекае свого часу.

Готуються до переiзду вишкомонтажники. Оранжевий бульдозер «Камацу» («японець», як його всi називають), виблискуючи полiрованим ножем, копае котлован для стокiв. А виконроб монтажникiв Бондаренко нерухомо стоiть на мiстках, дивиться на вишку.

– Що, Васильовичу, милуешся своiм творiнням? – тиснучи руку Бондаренковi, запитав я.